16.03.2016
Два процеси в Росії рухаються назустріч один одному: посилення контролю церкви над усіма сторонами життя і підготовка до духовної реабілітації Сталіна
...Це нам коктейль із Сталіна і православ'я здається химерою. А в російських мізках в цьому немає нічого надприродного. Зшивати те, що не зшивається – їх фішка. У них – скріпи...
Весна в Росії ознаменувалася двома подіями. Нормальну людину вони шокували. Перша – це суд над блогером Віктором Красновим, за слова «Бога немає» у соцмережах. Судові експерти побачили в них «приниження релігійних догм і канонів». А за російськими законами за це - рік в'язниці. Втім, поки що блогера відправили в психіатричну лікарню: очевидно зарахувавши атеїзм як відхилення.
І це тим більше дивно в поєднанні з другою подією, з тих що трапилася: урочистостями з нагоди річниці з дня смерті Сталіна. Вилилися вони, треба сказати, у справжнє паломництво до гробу тирана – з кривавими гвоздиками, «сталінськими читаннями» і пильнуваннями за упокій душі кремлівського мерця.
Процеси отримали розвиток. Щоб Росія не народжувала тих, хто сумніваються в наявності Бога, патріарх Кирило зголосився особисто скласти список дозволених для школярів книг. Мовляв, «потрібні якісь дійсно керівні лінії». І «нам що, розуму не стане?» - запитував у колег патріаршої ради.
А паралельно кінорежисер Бортко під бурхливі овації Держдуми визнав Сталіна символом Росії. «І відмовитися від нього – це відмовитися від самих себе», - виголосив він. Пророчі слова!
Два процеси в Росії рухаються назустріч один одному: посилення контролю церкви над усіма сторонами життя, і підготовка до духовної реабілітації Сталіна. Що буде, коли вони зійдуться? Який світоглядний вінегрет отримаємо в кремлівському блендері?
Гундяєвскі теологи вже знають відповідь. Отець Всеволод Чаплін хоч і нещодавно був відсторонений від посади головного ідеолога Кирилівського патріархату (за зайву відвертість там, де не обов'язково бути відвертим), але ролі не забув. На початку березня, в річницю смерті тирана, він погоджувався: так, за Сталіна вбили безліч людей, так, були небачені репресії проти церкви і священиків!..
Але!
«Але ж і християнські правителі іноді гнали єпископів і священиків, іноді гнали ченців, дуже часто знищували своїх політичних супротивників, - розвиває думку Чаплін. - Церква не відлучила їх за те, що вони застосовували репресії духовенства і до своїх політичних противників. Коли вони ставали на бік єресі, проти істинного християнства, Церква засуджувала, але за репресії самі по собі їх не засуджували».
Ось те вушко в голці, через яке РПЦ намагається протягнути труп Сталіна в царство небесне! Правда, для цього ідеологи повинні поквапитися, адже і серед російської інтелігенції, і серед духовенства, і в обивателя поки немає однозначної відповіді на два питання. Перше – як виправдати сталінські репресії? Друге – а вірив диктатор в Бога особисто?
Відповідь на перше питання для російських ідеологів не є складним. Тут вже давно збудована «доказова база» виправдання кремлівського бандита. Російські ЗМІ заполонили публікації під загальним, умовно кажучи, грифом: «розвінчання найбільшого міфу про ГУЛагу». В них критикам Сталіна доводять, що кидали до таборів зовсім не за антирадянську діяльність і не за зраду батьківщині, і не за троцькізм (разом - ледь більше 15 відсотків), а за злодійство, бандитизм і господарські злочини! А якщо так, то «батько народів» зовсім і не нелюд, а, так би мовити, - «санітар лісу», той, хто чистив країну від корупціонерів і терористів. Почитаєш таке – і плакати хочеться - святою людиною був.
З другою умовою складніше.
Надійні джерела однозначні: Сталін в Бога не вірив, а релігію зневажав. Мало того, ще навчаючись у духовній семінарії, відзначився тим, що нацькував свого дружка-семінариста справити нужду на... старовинні ікони. Запуск 15 травня 1932 року процесу «повного викорінення релігії в країні вже до 1937 році» та особиста санкція на розстріл ієрархів Московської Патріархії – це вже наслідок.
І тим не менш, у сучасній російській пропаганді в ході легенди про «прозріння» Сталіна, «каяття і навернення його в віру». Популярністю у плебсу користуються вишукування якогось православного історика про, нібито, молебень за перемогу, влаштована Сталіним прямо в Кремлі взимку 1941 року - через що, власне, німці і не змогли взяти Москву. Існує цілий серіал про ікону Казанської Богоматері, «яка на літаку була обнесена навколо Москви і врятувала Москву» в 1942 році, а потім літаком ж облетіла Ленінград і Сталінград. Знайшлося чимало свідків того, що Сталін нібито й молився в церкві, і осяяв себе хресним знаменням, і навіть сповідався якомусь митрополиту Миколі...
А один з апологетів Сталіна, в дискусії з приводу можливої релігійності генсека ВКП(б), заявив наступне: «Сталін був, можливо, атеїстом і не вірив у Бога. Але це не заважало Богу допомагати Сталіну у всі роки його правління в СРСР». Мовляв, Сталін у Бога не вірив, а Бог у Сталіна – так.
Дуже ймовірно, з легкої руки патріарха Кирила всі ці міфи і перекочують у список літератури, рекомендованої для середньої школи. І після цього вже цілком закономірним буде поява на небосхилі московського православ'я нової зірки чергового святого.
Або нового бога?
Не дивуйтеся. Пояснюючи справедливість сталінських репресій, батько Чаплін висунув і такий аргумент: «Слухайте, Бог здійснював репресії, якщо читати Старий Заповіт, він прямо знищував велику кількість людей, які перешкоджали утвердженню або поширенню істинної віри».
Ось так все просто і геніально. Не тільки Сталін, а й «Бог здійснював репресії». Той самий, старозаповітний, який досяг успіху у знищенні грішників – поливав їх вогнем і сіркою, топив у потопах, насилав мор і сарану. І хіба Сталін не був послідовником Його і його пророків? Хіба не винищував ослячою щелепою цілі народи? Згадаймо: Кирило адже відкритим текстом говорив, що Голодомор в Україні – це покарання за гріхи, мільйони жертв у Другій світовій – за гріхи. І чи не всевишньою правицею був той, хто Підписує і Приводить у виконання смертні вироки?
І так виходить, що, чим більше життів він забирав, тим більше пошани було йому в Росії. Адже якщо Сталін – бог, то тоді можна пояснити крижаний страх перед ним, зрозумілі приниження і плазування. Адже це не те ж саме, що тремтіти від переляку перед самозванним вусатим карликом (або лисуватим гномом). Відчувати тремтіння перед божеством - насолода.
І дискурс: Сталін – пророк і Сталін – бог це ж не просто плювок в історію і не примха правлячого в Росії класу. Це товстий натяк Путіну. Винищуй як Сталін – і будеш богом. Бортко адже зовсім недвозначно висловився про те, що і хто за теперішніх часів «наше все російське». Його слова – це виклик Путіну. Виклик раба – своєму панові: ми недостатньо страждаємо, будь суворішим. Трощи як Сталін, спалюй як він. Адже сірки в засіках батьківщини зберігається багато мегатонн. Потрібно лише забути, що ти мультимільярдер, і що хочеться пожити по-людськи. З різними жінками. Але не можна - потрібно очистити світ від скверни.
А нинішній світ, говорить Чаплін, він сам напросився, бо не цілком відповідає моралі і вірі російської людини. Він повинен бути перероблений насильно. «Перебудова всього світу! Економічна, політична. Ось тільки заради такої мети Росії і варто жити!» І не проблема, що з числа всіх віруючих на сій Землі православних налічується всього 3,9 відсотки (за даними самих росіян), а православних Московського патріархату і того менше, і більшість світу «перебудовуватися» не захоче. «Я не є соціальним оптимістом, - каже батько Чаплін, - все-таки ми всі читали Апокаліпсис і знаємо, що історія людства не буде розвиватися в бік духовності, миру і щастя». А якщо все одно все закінчиться погано, то чому б цьому кінцю не посприяти?
Був такий ацтекський бог Уїцилопочтлі, який, чим ближче підходив кінець світу, тим більше вимагав людських жертв. Бог війни, який відрубив голову своїй сестрі, і закинув на небо як світило, який порубав в крихту своїх 400 братів, і посипав цим небо в якості зірок. Росіяни більше знають його як булгаковського Віцліпуцлі. Веселеньке таке ім'я, ліліпутське.
Чи Не це істинний бог росіян?
І мавзолей в центрі Москви - точнісінько як усічена ацтекська піраміда - чи випадковий? Один Віцліпуцлі в ньому вже лежить, як би нетлінний, інший, стоячи на його кістках, поклав чимало людських життів на вівтар імперії, тепер його викопають з-під кремлівської стіни і покладуть поруч. А на сакральну трибуну на фасаді могильника підніметься третій. Рано чи пізно. Народ змусить – адже так у них, віцліпуцлів, водиться.
Як в таких умовах можна дозволити комусь стверджувати, що бога немає? Адже це те ж саме, що сказати: «Путіна немає»?
Змучений санкціями та падінням цін на нафту, російський обиватель відмовляється бачити причини всього в поведінці своїх вождів. Він шукає істину в самобичуванні, самоприбиванні себе цвяхами до вигаданого хреста. Істеричність служить замінником щирих почуттів. Йому потрібен бог, який посадить його в концтабір, на черствий хліб з водою, але дозволить нічого не вирішувати і нічого не робити і ні за що не відповідати. І патріарх Кирило, головний хімік в кремлівській лабораторії по заварці опіуму для народу, дасть йому спокій. Адже чим паскудніше життя, тим міцніший потрібен опіум. Щоб, як писав поет, вколотися і забутися і впасти на дно колодязя...
Євген Якунов, Київ.