Киевская Русь - Украина

До невеликого донбаського містечка Авдіївка сьогодні прикуто чимало поглядів — як в Україні, так і за її межами. І не тому, що тут розташований один із найбільших у Європі коксохімічних комбінатів. Канонада у цьому районі майже не стихає. Намагаючись вибити наші підрозділи з так званої промислової зони цього містечка, бойовики майже щодня потужно обстрілюють цю ділянку лінії розмежування. Передові українські підрозділи кілька місяців тому зайняли позиції у «промисловій зоні» містечка. Аби припинити постійні обстріли Авдіївки та власних позицій, у районі Ясинуватської автомобільної розв’язки вони фактично перерізали важливу для бойовиків рокадну комунікацію з Донецька на Горлівку і далі на Дебальцеве–Алчевськ–Луганськ. Відтепер на її невеликому відрізку завдовжки близько 300–400 метрів вони мають можливість зі своїх передових позицій здійснювати вогневий контроль за пересуванням бойовиків та їхніх вантажів цією дорогою. Звісно, таке становище не влаштовує озброєних захисників «русского мира» та їхніх господарів у Кремлі. Адже воно зовсім не сприяє «ритмічній роботі» путінського «воєнторгу», особливо в контексті поставок його новинок та товарів у бік горлівського «гарнізону» бандитів. Тепер їм доводиться тягати «гуманітарний» боєкомплект, паливо, інші предмети матеріально-технічного постачання довшим та до того ж необладнаним маршрутом. Попри досягнуті раніше домовленості щодо повного припинення вогню, бойовики вкотре не тільки їх порушили, а й повністю нівелювали, застосовуючи у цьому районі важке озброєння — ствольну артилерію (калібри 122 мм та 152 мм) та бронетехніку, зокрема танки. Навіть більше — значно підвищився рівень інтенсивності вогню. Адепти «народної республіки» неодноразово намагалися відтіснити українські війська, атакуючи їх з різних напрямків досить значними силами (за даними української розвідки, на цій ділянці фронту командування НЗФ зосередило не менш як два мотострілецьких батальйони, підсилених артилерійськими та танковими підрозділами). Тамтешній навколишній пейзаж нагадує щось на кшталт декорацій чергового голлівудського блокбастера про апокаліпсис — майже тотально зруйнована інфраструктура району, розтрощені будівлі, розбите промислове обладнання, розстріляні автівки, уламки та фрагменти різноманітних боєприпасів, якими засипають навколишні краєвиди «захисники Новоросії».

 

— Бойовики достатньо щедро та активно «насипають» по наших позиціях із різноманітних стволів, — розповідає начальник розвідки батальйону офіцер із позивним «Хан», — причому вже не відіграє ролі — день це чи ніч. Ніби на підтвердження слів офіцера, неподалік КСП батальйону в повітрі з характерним гуркотом розривається міна. Загалом за кілька годин перебування на промзоні нарахував принаймні 7 розривів 120-мм мін, не кажучи вже про воронки та хвостовики від 120-мм та 82-мм мін, які тут стирчать майже всюди і які явно «прилетіли» сюди невипадково. Навколишні краєвиди подекуди доповнюють досить прикметною рисою воронки від розривів 122-мм снарядів. — Так, це свіжі, — помічаючи мій зацікавлений погляд, пояснює «Хан», — минулої ночі було «спекотно», бойовики «накривали» 120-мм мінометами майже увесь наш район. Окрім того, достатньо активно цю місцевість прострілюють снайпери російських найманців, адже дистанція до противника тут у середньому 600–750 метрів, тобто коронна для будь-якого снайпера (хоча є ділянки, де наші позиції сходяться з позиціями бойовиків ще ближче, майже впритул до 100 метрів). Ми, звісно, їх «заспокоюємо», адже це реально загрожує життю та здоров’ю наших бійців… І це були не просто слова…

Під час нашого перебування на позиціях українських десантників у одного з них поцілив ворожий снайпер, важко поранивши нашого бійця у груди. На жаль, поранення було смертельним… У підрозділі, який тримає оборону в промзоні Авдіївки, досвідчені бійці. ДАП, Дебальцеве, Опитне, Водяне, Піски — для багатьох із них це не просто топографічні назви. — Обстріляних хлопців у нас чимало, — доповнює свого колегу офіцер із позивним «Італієць», — тому цим загарбникам тут нічого доброго не світить. І взагалі, їх рятує той факт, що вогонь у відповідь ми відкриваємо лише за командою і за реальної загрози нашому життю та здоров’ю. Хоча тут, на «промці», це поняття доволі відносне. Адже, «прилетіти» тут може будь-що і будь-якої хвилини — від автоматної кулі до танкового або артилерійського снаряда.

 

 

 

Слова офіцера-десантника підтверджує навколишня обстановка, де навіть будівля КСП батальйону має сліди влучання різноманітних ворожих боєприпасів. Вибити десантників із «промки» бойовики пробували вже неодноразово, зокрема за допомогою важкого озброєння. Результат — нульовий. Навіть у таких надскладних умовах, коли доводиться пересуватися між позиціями бігом, а у разі артилерійських обстрілів — рятуватись у розтрощених залишках промислових будівель. Навіть коли противник атакував наші будівлі-позиції одразу з трьох боків за підтримки активного й масованого вогню артилерії та мінометів, жодного разу десантники не відступили, не зробили жодного кроку назад. Наші хлопці тримають ситуацію в зоні своєї відповідальності під повним контролем.

 

 

 

 

Костянтин МАШОВЕЦЬ, Фото Романа ДРАПАКА