Владимир Мономах (Википедия)

Володимир Мономах

Великий князь Київський
Правління	1113-1125
Попередник	Святополк Ізяславич
Наступник	Мстислав Великий
Інші титули	Князь Чернігівський Князь Переяславський Князь Смоленський

Біографічні дані
Імена	Василь
Дата народження	26 травня 1053
Дата смерті	19 травня 1125 (71 рік)
	Київ
Місце поховання	Софійський собор, Київ,Україна
Дружина	Ґіта Вессекська
Другий шлюб	Єфимія
Діти	Мстислав, Ізяслав,Святослав, Роман, Ярополк,В'ячеслав, Марія (Марина), Євдоксия, Євфимія, Агаф'я,Юрій, Андрій
Династія	Рюриковичі
Рід	Мономаховичі
Батько	Всеволод Ярославич
Мати	Марія

Володи?мир Все?володович, прозваний Володи?миром Монома?хом (*1053 - †19 травня 1125) — Великий князь Київський(1113-1125), державний і політичний діяч, письменник. Син князяВсеволода Ярославича і візантійської княжни Марії (за іншими даними — Анни) з роду Мономахів. Хрещене ім'я Василь.

Зміст

[сховати]

Біографія[ред. • ред. код]

Володимир був за життя батька князем у Смоленську й Чернігові, часто заступав його у боротьбі з половцями, виконував дипломатичні місії. Після смерті матері (1067) покинув батьківський дім і став князем ростовським^[1]. Це не в останню чергу було обумовлено тим, що в батьківському домі з'явилася мачуха, дочка половецького хана, яка, ймовірно, могла бути одного віку з Володимиром. Неприйняття мачухи, зведених сестер і брата, переросло згодом у ненависть до мачушиних одноплемінників — половців^[2]. Наприкінці 11 ст.укріпився на князюванні в Переяславі. Переяславське князівство найбільше потерпало від нападів половців, і тому Володимир Мономах особливо прагнув припинення князівських міжусобиць та об'єднання сил для боротьби проти нападників. Здобув популярність організацією спільних успішних походів князів 1103 і 1111 роках проти половців. Під час київського повстання 1113 року боярська верхівка запросила Володимира Мономаха на князювання до Києва. Придушивши повстання, Володимир Мономах, проте, змушений був піти на поступки народним масам, видавши закон, за яким зменшиврези (відсотки) за позички і тимчасово трохи полегшив становище закупів, скасував холопство за борги (у розширеній редакції „Руської правди“ ці постанови відомі під назвою Статут Володимира Мономаха). Ініціатор Любецького з'їзду 1097 року, де була проведена радикальна реформа порядку спадкоємства (прийнято засаду прямого родового успадкування замість складної системи сеньйорату та зміни уділів) та Витечівського з'їзду 1100 року. Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення Давньоруської держави. За межами його володінь залишилися тільки Галицька і Чернігово-Сіверська землі та Полоцьк. Володимир Мономах мав своїх посадників і в містах по Дунаю.

О. Д. Ківшенко.»Долобський з'їздкнязів — побачення князя Володимира Мономаха з князем Святополком"

Близько 1070 року одружився з Ґітою, дочкою англійського короля Гарольда II, який загинув у битві з норманами при Гастінґсі (14 жовтня 1066). Ґіта була вивезена близькими у Швецію, а звідти потрапила на Русь. Вона померла 7 травня 1107 у Смоленську. 1107 року Володимир Мономах одружився з дочкою половецького хана Аепи.

Мономах відпочиває після полювання. Віктор Васнєцов, 1900 р.

Володимир Мономах — автор вміщеного в Лаврентіївському літописі «Повчання» своїм дітям — видатного давньоруського літературного світського твору, в якому засуджувалися князівські міжусобиці й закликалося до об'єднання давньоруських земель. В літописі наведено легенду, нібито Володимир Мономах одержав від свого діда по матері, візантійського імператора Константина IX Мономаха (звідси походить і його прізвисько) барми і корону, які були символом царської влади^[3].

Полководець, політик, письменник, «…був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний». На схилі своїх років Володимир Мономах із задоволенням згадував: «От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем…». Ніби на підтвердження правдивості цих спогадів, у 1821 року в лісах під Черніговом було знайдено важкий змійовик вартістю у 100 гривень кун, загублений князем під час однієї з мисливських пригод або шаленої скачки до Києва («А з Чернігова я сотні разів скакав до батька у Київ за один день до вечірні»). На думку С. О. Висоцького Мономах єдиний із тогочасних можновладців, який залишив на стінах Софії Київської два графіті: «Господи, поможи рабу своєму Василеві, грішному, поможи йому, Господи» та «Господи, поможи рабу своєму Володимиру на многії літа і дай прощення гріха на день судний»^[4], що робить його винятковою особою як з історичного, так і з психологічного погляду.^[5]

Одне з зображень Володимира Мономаха

У Лаврентіївському, де подано ширшу характеристику Володимира Мономаха, говориться: «І посидів він у Києві на отчім столі тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу Преставився, травня місяця в дев'ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. Преставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого». У Татіщева характеристика Володимира Мономаха набагато яскравіша. До того, що «найбільше страшним він був для поганих», додано: («і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед богові, на нього одного надіявся, і за те бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим І щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх вину і прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки».^[6])

Був похований біля батька в Софійському соборі.^[7]

Вшанування пам'яті[ред. • ред. код]

У 2002 році були випущені пам'ятні 10 гривень.

Володимир Мономах на пам'ятних 10 гривнях. 2002 р.

Пам'ятник Володимиру Мономаху у м. Прилуки

У 2003 році була випущена поштова марка України, присвячена Володимиру Мономаху.
Володимир Мономах увічнений на пам'ятнику «1000-річчя Росії» уВеликому Новгороді .
У місті Прилуки Чернігівської області встановлено пам'ятник Володимиру Мономаху.
Володимир Мономах на постаменті пам'ятника 900-річчя з'їзду князів уЛюбечі.

Шлюби та діти[ред. • ред. код]

Дружина:

(з 1074) Ґіта (†1107), дочка англійського короля Гарольда II.

Діти:

Мстислав Великий (1076-1132), великий князь київський з 1125
- Ізяслав Володимирович (князь курський) (†1096), князь курський
- Святослав Володимирович (1079-1114), князь смоленський тапереяславський
- Роман Володимирович (1081-1119), князь волинський (1118-1119)
- Ярополк Володимирович (1082-1139), великий князь київський з 1132
- В'ячеслав Володимирович (1083-1154), князь турівський, великий князь київський у 1139, 1150, 1151-1154
- Марія (Марина) Володимирівна (†1146/1147)
- Євдоксія Володимирівна
- Євфимія Володимирівна (†1139), вийшла заміж за короля Угорщини
- Агаф'я Володимирівна
Єфимія (†1126), дочка половецького хана
- Юрій Довгорукий (1091-1157), князь суздальський, великий князь київський у 1149-1150 і від 1155.
- Андрій Добрий (1102-1142), князь переяславський та волинський.

Див. також[ред. • ред. код]

Бібліографія[ред. • ред. код]

Видання творів[ред. • ред. код]

Владимир Мономах. Духовная великого князя Владимира Всеволодовича Мономаха детям своим, названная в летописи Суздальской поученье. СПб., 1793. Х + 61 стор. Видання здійснив О. Мусін-Пушкін; подано текст творів Володимира Мономаха з перекладом їх російською мовою.
Буслаев Ф. Историческая хрестоматия… На стовп. 464–478 — уривок з Поученія Володимира Мономаха (з І тома літоп., виданого Археограф, ком.); з коментарем.
Памятники древнерусской церковно-учительной литературы. Вып. 3:1. Поучения о разных истинах веры, жизни и благочестия. 2. Слова на св. Четыредесятницу. 3. Поучения против язычества и народных суеверий. Под ред. А. И. Пономарева. СПб., изд. журн. «Странник», 1897. XVIII+330 стор. На стор. 134–140—текст Поученія Володимира Мономаха (із Лаврент. літопису, вид. Археограф, комис, СПб., 1872).
Білецький О. І. Хрестоматія давньої української літератури… На стор. 66—70—текст (із скороченнями) Поученія Володимира Мономаха (за вид. Археограф, комис: Повъсть временных літ по Лаврентьевскому списку, СПб., 1910); з короткою характеристикою твору.
Гудзий Н. К. Хрестоматия по древней русской литературе… На стор. 35—40 —уривки тексту Поученія Володимира Мономаха (за Лаврентіївським списком літопису, вид. Археограф, комис, СПб., 1897); коротка характеристика твору.
Еремин И. П. и Лихачев Д. С. Художественная проза Киевской Руси XI–XIII веков… На стор. Ill—XII — стаття Д. С. Ляхачова: Литературные памятники Киевской Руси (загальний огляд); на стор. 117–126—текст Поученія Володимира Мономаха; на стор. 126–128 — текст листа Володимира Мономаха до Олега Святославича; на стор. 128–129 — текст Молитви Володимира Мономаха (всі тексти в російському перекладі Д. Лихачова за Лаврентіївським літописом).

Примітки[ред. • ред. код]

Вгору↑ Повість врем'яних літ: Літопис за Іпатським списком. — К., 1990.
Вгору↑ Чепа М.-Л. А. Сім'я Всеволода Ярославича (1030–1093) — великого князя Руси-України (історико-психологічна реконструкція) / Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка «Проблеми загальної та педагогічної психології. Т. ІІІ. Ч. 3. — К., 2001. — С. 236.- 248. ISSN 2077–2289.
Вгору↑ Чепа М.-Л. А. Чому важка шапка Мономаха? / П'ять великих таємниць історичної психології. — К., 2005. ISBN 966-8356-50-0.
Вгору↑ Древнерусские надписи Софии Киевской XI–XIV века. Вып.1. -К., 1966. 240 с.
Вгору↑ Чепа М.-Л. А. Історико-психологічне дослідження графіті Софії Київської / Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка.— Т. IV.— Ч. I.— К., 2002.- С. 291–301.
Вгору↑ Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с. ISBN 5-308-00052-2
Вгору↑ Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ л?тописей / Отделъ І. Изв?стія л?тописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 15

Публікації про Володимира Мономаха[ред. • ред. код]

Лашнюков И. Владимир Мономах и его время.— Унив. изв., 1873, ноябрь, стор. 1—44.
Протопопов С. Поучение Владимира Мономаха как памятник религиозно-нравственных воззрений и жизни на Руси в дотатарскую эпоху.— ЖМНП, ч. CLXXI, 1874, февраль, стор. 231–292.
Огоновський О. Історія літератури руської… С. 39—42
Рогозинников И. Начала воспитания на основании «Поучения Великого кн. Владимира Всеволодовича Мономаха детям».— Филолог, зап., 1892, вып. VI, стор. 1—6.
Шляков Н. О поучении Владимира Мономаха.— ЖМНП, ч. СССХХІХ, 1900, май, стор. 96—138; ч. СССХХІХ, 1900, июнь, стор. 209–258; ч. СССХХХ, 1900, июль, стор. 1—21.
Франко Ів. Нарис історії українсько-руської літератури…, стор. 12
Возняк М. Історія української літератури. Т. І…, стор. 147–152
Алексеев М. П. Англо-саксонская параллель к Поучению Владимира Мономаха.— Труды отд. др.-рус. лит. Инст. рус. лит. АН СССР, т. II, 1935, стор. 39—80.
Історія української літератури. Т. І, ч. 1…, стор. 129–133
Орлов А. С. Владимир Мономах. — М.: Издательство АН СССР, 1946. — 191 с.
Данилов В. В. «Октавий» Минуция Феликса и «Поучение» Владимира Мономаха.— Труды отд. др.-рус. лит. Инст. рус. лит. АН СССР, т. V, 1947, стор. 97—107.
Будовниц И. У. «Изборник» Святослава 1076 года и «Поучение» Владимира Мономаха и их место в истории русской, обще-, ственной мысли.— Труды отд. др.-рус. лит. Инст. рус. лит. АН СССР, т. X, 1954, стор. 44—75.
Чепа М.-Л. А. Чому важка шапка Мономаха? / П'ять великих таємниць історичної психології. — К., 2005. — С. 30-65. ISBN 966-8356-50-0.
Погодин М. П. О Поучении Мономаховом.— Изв. АН по отд. рус. яз. и слов., т. X, 1861–1863, стовп. 234–244.

Джерела[ред. • ред. код]

Жадько В. О. Український некрополь.— К., 2005.— С. 147.

	Володимир Мономах у Вікіцитатах^?
	Володимир Мономах у Вікісховищі^?
	Володимир Мономах на Родоводі^?

Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.— Луцьк: Вежа, 2000.
Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.— К.: Генеза, 1993.
Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
Історія України в особах: IX–XVIII ст. К.: Видавництво «Україна», 1993.— 396 с.