Киевская Русь - Украина

Боже та Київська Русь-Україна - понад усе!

Информационный портал   email: kievrus.ua.com@gmail.com


22.10.2019

Подивись в мої очі, враже
Герб Украины

На війні чи на роботі. Фото. ("LB.ua")

21:30 18-04-2017

Чому Великдень? Тому, що це найпростіший спосіб потрапити на передову. Міноборони не любить, коли журналісти лишаються на позиціях на ніч, на добу або ще гірше - на декілька днів.


18.04.2017

Главная — Блоги — Блог Макса Левина — 

На війні чи на роботі

 

Чому Великдень? Тому, що це найпростіший спосіб потрапити на передову. Міноборони не любить, коли журналісти лишаються на позиціях на ніч, на добу або ще гірше - на декілька днів.

Макс Левин Макс Левин , Фотокорреспондент LB.ua

З Києва вирушаємо о 8 ранку. В машині крім мене священики Максим і Дмитро з Києва, і Володя - волонтер, водій і власник авто, на якому ми їдемо.

Червона Subaru Forester під дах завантажена речами - паски, трошки продуктів, рюкзаки.

 

В Полтаві отець Дмитро зустрічається з архієпископом Харківський та Полтавський Афанасієм, щоб поставити печатку на відрядженні.
Фото: Макс Левин
В Полтаві отець Дмитро зустрічається з архієпископом Харківський та Полтавський Афанасієм, щоб поставити печатку на відрядженні.

 

З квітня 2017 капелани будуть проходити службу разом з бійцями - все офіційно. Великодня подорож також санкціонована - наказ від ГенШтабу зі списками священиків, маршрутами пересування і бригадами, в яких буде проведено святкові богослужіння.

Дорога до Харкова радує рівним асфальтом і мінімумом (в порівнянні з 2014-2016рр) ремонтних ділянок. За Харковом ситуація гірша, дорожнє покриття в районі "Ізюмського котла" в поганому стані. Фури з довжелезними причепами перевалюються з боку на бік на швидкості 5 км на годину. Ближче до Слов’янська траса знову нагадує автобан - відремонтували. Нещодавно відновлений міст над річкою Казенний Торець економить близько півгодини часу в дорозі - під час ремонтних робіт об’їжджати потрібно було манівцями, через Слов’янськ.

Близько шостої вечора ми під’їжджаємо до штабу 53-ї бригади. Шлагбаум, колючка, засохлі калабані з багнюкою на дорозі. Під окремим накриттям буда - на ланцюгу сидить величезна собацюга, схожа на вівчарку. Подвір’ям бази стелеться ядучий дим -  палять сміття у величезних ямах.

 

Біля курілки тузяться цуценята, інколи відволікаючись на перегони за кішкою.
Фото: Макс Левин
Біля курілки тузяться цуценята, інколи відволікаючись на перегони за кішкою.

 

- Ми ее на тушенку выменяли у местных. С мышами совсем капец - на голову лезут. Кошка - единственное спасение. Мы ей даже ошейник прицепили, чтоб знали "чейная", - ділиться Олександр, прес-офіцер бригади.

Вечеря - омлет, бутерброди з ковбасою, квашені овочі. Це приготовано спеціально для нас, на основну вечерю ми не встигли.

Сніданок з 6 до 7 ранку, трошки раніше - через перевірку командування. Каша з підливкою, сосиска, хліб з маслом, печиво і чай. На столі також соління. Вода в дефіциті - її привозять в пляшках і бочках.

Близько 10-ї ми їдемо в сторону Троїцького, там стоїть 1-й батальйон 53-ї бригади. На КСП вручаємо дитячі малюнки до Великодня і їдемо далі вже на машині військових. Subaru лишається на території КСП - подалі від обстрілів.

 

Фото: Макс Левин

 

 

Фото: Макс Левин

 

 

Фото: Макс Левин

 

Дорога на ВОП (взводно-опорний пункт) петляє селами і зрештою виривається на свободу. За останнім селом відкриваються справжні краєвиди Луганщини.

ВОП розташований на деякому підвищенні, бліндажі і окопи тягнуться дугою, ніби повторюючи обриси всієї Світлодарської дуги. З лівої сторони дуги відкривається захоплюючий краєвид - степ, балки, декілька посадок, ЛЕП і  куди-не-глянь небо.

ВОП - царство собак і котів. Між військовими і людьми взаємовигідна співпраця - собакам їжа і притулок, солдатам "сигналізація" від непроханих гостей.

 

Фото: Макс Левин

 

 

Фото: Макс Левин

 

 

Фото: Макс Левин

 

Місцеві Альби і Джекі одразу налагоджуються на контакт з новоприбульцями. Мабуть, про всяк випадок - раптом перепаде щось смачне.

Цей ВОП раніше називався "Гном".

- Коли ми сюди зайшли і побачили ці бліндажі низенькі, з манюсінькіми дверима, то подумали, що тут дійсно гноми жили.

 

Позиція знаходиться в чистому полі. Тому всі укриття - накопані. Якщо абстрагуватися, дуже схоже на печерне містечко.
Фото: Макс Левин
Позиція знаходиться в чистому полі. Тому всі укриття - накопані. Якщо абстрагуватися, дуже схоже на печерне містечко.

 

 

Фото: Макс Левин

 

 

Фото: Макс Левин

 

 

Фото: Макс Левин

 

Місця в бліндажах в дефіциті, тому нам на 4-х виділяють окреме житло - закинутий бліндаж, який використовувався як склад. Отець Максим (Максим Стрихар) першим ділом запалює свічки. Не стільки через набожність, скільки через відсутність світла.

 

Фото: Макс Левин

 

Отець Дмитро долучається до рубки дров. Хлопці розрізають пеньки спочатку бензопилою. Далі настає черга сокири-колуна і звичайної сокири.

Дерево міцне, з сучками, ясен, тому попрацювати довелось добряче. Хочеш спати в теплі - треба помахати сокирою.

 

Фото: Макс Левин

 

Тут розумієш, що поспішати загалом нема куди. Особливо солдатам. День у день картина приблизно однакова.

На пост. Поспати. Поїсти. Роздобути дров. Почистити зброю. Інколи повоювати. Роздобути воду. Бажання тинятися ВОП-ом в пошуках краєвидів (як у мене) пропадає, думаю, день на третій. Ось ротний підтягується, між іншим, проходячи повз турнік у справах.

 

Фото: Макс Левин

 

Хлопці закріплюють надійніше прапор над бліндажем напередодні свята.

Ми знаходимося в чистому полі, в обличчя чи спину постійно дме вітер. Тому прапор час від часу зривається.

Антон (на фото, з прапором) намагається подивитися трошки зверху на АТО і контрактну армію.

- Вы же ездите не только у нас по позициям, как вообще ощущения, армия меняется? - питає Антон.

- Ну, звісно, особливо в порівнянні з 2014 роком, все по-іншому.. А у вас які відчуття?

- В начале-то все идейные были. А сейчас тут большинство за деньги стоят. Ну я так думаю. Контрактники все же. Более прагматично все. Печально как-то. Основные работодатели сейчас кто в стране? Армия и МВД. Вот и идут сюда, как на хорошую работу.

 

Фото: Макс Левин

 

Найбільш захопливе життя у "кока". Юра каже, що командир особливо не вибирав, кого призначити.

Сказав: "Будеш черговим по кухні", та й потому.

 

Фото: Макс Левин

 

Його день проходить найбільш "насичено" - дрова, вогонь, очі в сльозах від диму, каші і супи, сосиски і собаки, які на них полюють.

 

Фото: Макс Левин

 

 

Чай в казані і розчинна кава в пластикових стаканчиках найбільш ходовий товар. Постійно хочеться зігритися в умовах 24-години на свіжому повітрі.
Фото: Макс Левин
Чай в казані і розчинна кава в пластикових стаканчиках найбільш ходовий товар. Постійно хочеться зігритися в умовах 24-години на свіжому повітрі.

 

Традиційний вказівник з відстанями. В 2014-2015 рр на них частіше були написи "Москва", "Кремль", "Мінськ" і т.п

Зараз більш по-домашньому - відстані до рідних міст.

 

Фото: Макс Левин

 

Богдан, 19 років

 

Фото: Макс Левин

 

- Мама не хотіла пускати. Я їй казав, що просто дуже хочу в армію. Я знав, звісно, що попаду в зону АТО. Але її заспокоював, мамуля, буду собі тихенько сидіти в учєбкє, як сіра мишка, буду служити.

А срочку з 21-го года зробили. А мені тільки 20 буде в грудні. То я дізнався, що можна написати за власним бажанням.

Там взагалі-то, ще й підписи батьків потрібні, але обійшлось якось без цього.

- Чого ж тебе так тягнуло сюди, яка причина?

- Ну, взагалі, я давно хотів просто служити, щоб батьки мною гордилися. Я і на Майдан хотів, але мама тоді ні в яку не пустила. Сказала прив’яжу наручніками до батареї.

Країну треба боронити, дім рідний.

 

Бодя з напарником. На війні стають друзями, незалежно від віку та переконань
Фото: Макс Левин
Бодя з напарником. На війні стають друзями, незалежно від віку та переконань

 

 

Фото: Макс Левин

 

"Молодь" - ті, що перший раз в АТО, тільки з учєбкі. Завдання - викопати яму для сміття.

Копають по-черзі, піджартовуючи, з хорошим настроєм.

Двоє хлопців збираються на великодні закупи в магазин. Пішки.

- Можна з вами?

- Та можна, тільки там 7 км в одну сторону. Подужаєш? Та і між позиціями по декілька кілометрів чисте поле - знахідка для ДРГ.

Йдемо зі зброєю і мінімум двоє.

 

Фото: Макс Левин

 

 

Десь на підороги побачили на горизонті *шишарік* (ГАЗ-66) в попутному напрямку. Закурили і будуть стопити
Фото: Макс Левин
Десь на підороги побачили на горизонті *шишарік* (ГАЗ-66) в попутному напрямку. Закурили і будуть стопити

 

 

Пощастило, в *шишарі* зам.комбата, підкинули до блок-поста в селі. Звідти 300 метрів і на місці.
Фото: Макс Левин
Пощастило, в *шишарі* зам.комбата, підкинули до блок-поста в селі. Звідти 300 метрів і на місці.

 

Назад іти набагато важче - в рюкзаку 7 кг курячих стегенець, солодощі, цигарки, "безалкоголка" (0% пиво, кока-кола)

Хлопці, прямо як в дитячому таборі, діляться жахливими історіями, як одного солдата підібрали по дорозі. Ніби-то ВСП (військова служба порядку). Вже почали вивозити за село в напрямку "ЛНР".

Хлопчина зрозумів, що потрапив до сєпарів. Насилу випросив зупинитися в туалет і навтьоки.

 

Фото: Макс Левин

 

За 2.6 км до фінішу нам щастить - на горизонті знов з’являється машина. Цього разу - санітарка.

Це новенький джип «Богдан», на базі Great-Wall wingle темно-зеленого кольору.

Всередині, крім військових - отець Максим та отець Дмитро. Вони вертаються перекладними з Бахмута.

Нас беруть на борт.

 

Фото: Макс Левин

 

Напередодні нашого приїзду генератор, який забезпечує всю позицію електрикою, "зловив клин".

Він віддано працював з часів Авдіївки (2015 рік) і, певно, прийшов час.

Отець Максим, вирішив оперативно допомогти - купити генератор з грошей, перерахованих благодійниками на великодню поїздку.

 

Фото: Макс Левин

 

 

Фото: Макс Левин

 

 

Кухар перекладає яйця, пофарбовані дідівським способом (цибулевим лушпинням), в коробку. Решта перевіряє готовність зброї до ночі. Все до готово до великодньої служби.
Фото: Макс Левин
Кухар перекладає яйця, пофарбовані дідівським способом (цибулевим лушпинням), в коробку. Решта перевіряє готовність зброї до ночі. Все до готово до великодньої служби.

 

…Прийшла ніч, і я зрозумів, нарешті, чому так гарно на позиціях Луганщини.

Це openspace на 360 градусів. З усіх сторін зоряне небо, жодних будівель чи перепон, щоб бачити горизонт. Планетарій в натуральну величину. Хвилястий степ. Співи пташок. Вітер, як на морі. Єдине, що морем не пахне.

 

Фото: Макс Левин

 

 

Бійці, що не на посту, вбивають час за переглядом серіалів на планшеті.
Фото: Макс Левин
Бійці, що не на посту, вбивають час за переглядом серіалів на планшеті.

 

 

Отак виглядає *вхід* в бліндаж. Скоріше нагадує лаз.
Фото: Макс Левин
Отак виглядає *вхід* в бліндаж. Скоріше нагадує лаз.

 

 

Читайте: Великдень в Пісках

 

Час починати. Паски розставлені на імпровізованому столику з ящиків з-під набоїв.

В бліндажі повно людей. Бійці впевнено відстояли всю літургію, уважно прислухаючись до слів священиків.Далеко не всі з них глибоковіруючі.

 

Фото: Макс Левин

 

 

Фото: Макс Левин

 

 

Фото: Макс Левин

 

 

Декілька хлопців просять подарувати хрестик на шию, якщо є.
Фото: Макс Левин
Декілька хлопців просять подарувати хрестик на шию, якщо є.

 

 

Момент освячення пасок. Вода в дефіциті - тому економно, з фляги.
Фото: Макс Левин
Момент освячення пасок. Вода в дефіциті - тому економно, з фляги.

 

Ранок. В бойовому плані ніч видалася спокійною. Стріляли на сусідніх позиціях - міномети, БМП, стрілкове. На "нашій" було тихо.

 

Фото: Макс Левин

 

 

Читаємо ранкові новини з інтернету
Фото: Макс Левин
Читаємо ранкові новини з інтернету

 

 

Фото: Макс Левин

 

Святковий сніданок. Стіл, знову ж таки, з ящиків, але по-святковому, зі "скатертиною".

Яйця, паски, домашні ковбаски, яблука, ікра "заморська" (кабачкова) і квашена капуста.

Столова знаходиться в своєрідному тунелі - між двох земляних насипів. Так, безпечніше в разі обстрілу. Але по цій трубі вітер гуляє немилосердно.

 

Фото: Макс Левин

 

 

Великодні привітання телефоном. Зв’язок нестабільний - але є декілька місць, де точно ловить.
Фото: Макс Левин
Великодні привітання телефоном. Зв’язок нестабільний - але є декілька місць, де точно ловить.

 

Близько 11-ї привозять воду. Юра, "кок", полегшено видихає - нарешті можна варити їсти, не випрошуючи воду по бліндажах.

 

Фото: Макс Левин

 

 

Ранкова посвята на КСП
Фото: Макс Левин
Ранкова посвята на КСП

 

Закінчивши служіння, ми вирушаємо до Костянтинівки. Прощаємося, як завжди, без "лірики" - "до зустрічі", "побачимося".

Але, звісно, маючи на увазі, кожен собі в голові, що з кожним із бійців, це прощання чи ця зустріч може бути останньою.

Вони лишаються там, у себе "на роботі", серед безкрайніх полів і земляних насипів.

Для себе я не можу зрозуміти - вони там працюють за гроші? Чи за нас? Чи замість нас?

Макс Левин Макс Левин , Фотокорреспондент LB.ua