НФ-БПП: Союзницький шантаж
|
Фото: УНІАН |
Так, на з’їзді з вуст провідника «фронтовиків» Арсенія Яценюка прозвучала критика в бік президента та партнерів по коаліції. Були вкотре озвучені ідеї стосовно посилення ролі парламенту й прем’єр-міністра у відносинах із президентом і проанонсовано (але не названо) участь кандидата від партії в майбутніх президентських виборах. Так, після з’їзду в таборі Порошенка залягла тривожна мовчанка, ніхто нічого не коментує. Ну але що тут такого?
«Народний фронт» — самостійна політична сила, яка вправі мати власні політичні амбіції та інтереси, — кажуть у НФ. — Ми турбуємося зовсім не про рейтинги президента, а про майбутнє країни. З’їзд був потрібен, щоб не казали, ніби «Фронту» немає. Ми є та працюємо. Ми не БПП, а інша політична сила, яка має свої позиції». Майже в такому самому світлі, хоча менш охоче, коментують висліди партнерського з’їзду й у БПП. «Зрозуміло, що Яценюку важливо було показати: вони окрема сила, у них є свої ідеї, вони одна команда. І це правда, і дай Боже. Жодних проблем».
Власне, на цьому можна було б ставити крапку, якби не певні нюанси. НФ — член коаліції та один зі стовпів нинішньої влади, який часто сприймають невіддільно від іншого стовпа — БПП. Багато хто вже поставив на проекті НФ хрест, зважаючи на вбитий ущент рейтинг «команди камікадзе» й нібито безперспективність його існування. «Фронту» пророкували та радили що завгодно. І злиття з БПП, і розпад на дрібні групи з подальшим формуванням на їх основі інших політичних проектів, і повернення в лоно «Батьківщини», із якого багато членів партії колись вийшли. Але, як виявилося, у середовищі «фронтовиків» після тривалих пошуків власної ідентичності вирішили інакше. Як твердять джерела Тижня, у фракції були дискусії про доцільність і можливість об’єднання з БПП та про інші варіанти розвитку, але здоровий скепсис вказує на те, що хто хотів би, то вже вступив би в БПП, але цього не сталося.
Чиатйте також: Фронт і фланги: партнери Порошенка вестимуть власну гру
І все-таки є відчуття, що трапилося щось незворотне у відносинах партнерів-коаліціянтів. Навіть незважаючи на участь у з’їзді представників від дружньої БПП, зокрема представника президента в Раді Артура Герасимова. Не кажучи вже про прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, що забажав особисто привітати колег по коаліції з такою історичною подією. Власне, присутність прем’єра й породила найбільше питань. Про його непрості стосунки з президентом чутки ширяться давно. Гройсман, мовляв, прагне стати самостійною політичною фігурою, і залежність від патрона йому дуже не подобається. Він давно вже зблизився з «фронтовиками», має підтримку Яценюка, від якого дістав у спадок крісло очільника, то чому б не полоскотати нерви Петрові Олексійовичу, повідомивши про бажання вести власну гру? Так, він чітко заявив журналістам, які запідозрили щось неладне, що безпартійний, у жодну партію наразі вступати не збирається та є прем’єр-міністром всієї України. Втім, хто сказав, що він не може мати своєї позиції і, врешті, власного его. Будучи прем’єр-міністром, який, згідно з Конституцією, є головою виконавчої влади в країні, Гройсман мав би бути підзвітний парламенту, але натомість змушений зважати на інтереси президента і його, будьмо відвертими, доволі прожерливої та нахабної команди. Навряд чи йому це надто подобається. Тим паче він не дурень (хоч і подейкують, що не має нормальної освіти) і вповні може оцінити досвід свого попередника, якого з превеликим задоволенням топили союзнички всіма доступними способами. «Замість того щоб подати руку, — кажуть у НФ, — підкидали дров. Навіть ситуація із Саакашвілі, якого «виписали», щоб бути тараном проти Яценюка, також демонстрація «дружніх стосунків». Гройсман теж, очевидно, не готовий воювати з президентом, який його зростив, але, мабуть, уже доріс до рівня, коли не хоче бути пішаком чи ще гірше — громовідводом, на якого в разі чого навішають усіх собак. Тому його поява на з’їзді — це задачка з багатьма невідомими й передусім посил Петрові Олексійовичу в стилі «все так не буде…».
Пропозиція від НФ упорядкувати повноваження президента, обмеживши їх впливом на міжнародну політику та національну безпеку й оборону як верховного головнокомандувача, водночас звільнивши уряд від його опіки, та й, власне, не лише уряд, а і парламент, і судову систему, теж у цьому стилі. Звісно, президент дуже хотів би й надалі втримати весь пакет влади, який йому доступний із легкої руки раннього Кучми, але йому дедалі відвертіше натякають, що з цим доведеться рано чи пізно розпрощатися. І не тому, що Петро Олексійович поганий. І навіть не тому, що «в Україні монополія влади завершується революціями», як натякає Яценюк. А через те, що перманентний конфлікт між урядом і президентом у нинішню модель закладено апріорі та за визначенням.
Читайте також: Форум БПП: «Даллас» Петра Порошенка
Звісно, з одного боку, це шантаж, і можна було б не звертати на нього уваги. Усе-таки дуалізм підпорядкованості виконавчих структур — зручна схема, у якій виграє сильніший, зазвичай президент, незалежно від прізвища. А з другого боку, становище Петра Олексійовича не таке вже й стійке, аби просто відмахнутися. Якби ці пропозиції надійшли від когось із маргіналів, тоді звісно. Але йдеться про людей, які можуть створити чимало проблем. Ідея походу на вибори, озвучена паралельно з пропозицією поділитися владою, власне, на це й натякає. Так, може, і мають рацію в БПП, коли кажуть, що ніхто з НФ не здатен скласти конкуренцію Петрові Олексійовичу, подивіться, мовляв, на опитування. Але кандидат ще не названий. І, як твердять у НФ, він не обов’язково мусить бути від «Фронту». «Ми можемо когось підтримати. Є різні варіанти». І чому, наприклад, цим кандидатом не став би Гройсман? Може, і не він, а таки Яценюк чи Турчинов. Хто гарантує, що ці хлопці не візьмуть у першому турі бодай три відсотки, а може, і більше. Вони топтатимуться саме по електорату Порошенка, якого й так обмаль, а не по Тимошенко чи Ляшку. Яценюк за час відпочинку вже струсив із себе трохи негативу, а Турчинов взагалі нарощує м’язи, позиціонуючи себе як жорсткого державника.
Так, внести зміни до Конституції та втілити фантазії «фронтовиків» буде непросто. «300 голосів на таке немає», — відмахуються в БПП. Та й навіщо це робити тим, хто має надію виграти президентські вибори? Президент, який зовсім не має повноважень, — ніхто. І нащо тоді витрачати сили й гроші. Ну сказав Яценюк, а за ним Аваков ще раз про наболіле, то й нехай, нас це, мовляв, не стосується, то їхні проблеми.
Усім своїм виглядом команда президента намагається випромінювати впевненість у власних силах і вдавати, що не збирається реагувати на дурниці, але відреагувати таки доведеться. Адже не все так однозначно. Неприємність не лише в тому, що вдарили у вразливе місце. Петрові Олексійовичу серйозно сплутано карти. І цей дуже болючий момент, який вкупі з бажанням втиснути його повноваження в розумні межі, не міг серйозно не роздратувати гаранта Конституції. Власне, його мовчанка в цьому випадку теж відповідь. І то дуже промовиста.
Роман Малко.