Колонка опублікована в спеціальному спільний випуск НВ і The Economist Світ в 2018. Републікація тексту заборонена
Говорити про майбутнє або навіть намагатися спрогнозувати майбутнє — завжди дуже ризиковане заняття. Реальність зазвичай відрізняється від будь-якого передбачення.
2018 рік буде специфічним в Україні, оскільки йдеться про рік перед президентськими і парламентськими виборами в 2019-му. У кожній демократичній країні політичний цикл впливає на політику. Політична воля, рішучість і готовність проводити реформи зазвичай слабкі в цей період, головним чином тому що реформи означають невизначеність і зміни, а люди в принципі побоюються змін. Бажання запобігти ризику посилюється заявами популістів і груп інтересів, які щодня борються з реформами, а передвиборний період — й взагалі найкращий час для них.
Незважаючи на це "передвиборне правило", я вважаю, що ситуація в Україні специфічна, і у країни немає часу для послаблення реформістських зусиль. Далі я спробую розповісти про це докладніше.
Кожен серйозний прогноз повинен починатися з розуміння того, де ми перебуваємо, як і чому ми туди потрапили. Де сьогодні перебуває Україна та її реформи? Що було досягнуто і чому не було зроблено більшого?
Немає сумнівів у тому, що за чотири роки після Євромайдану уряди Яценюка і Гройсмана досягли в реформах значно більшого, ніж за 20 років до революції гідності. Країна вперше рухається в правильному напрямку — до дієздатної ринкової економіки та ліберальної демократії. З одного боку, зроблено багато, з іншого — можна зробити більше, і потрібно зробити набагато більше, щоб мати дійсно конкурентоспроможну ринкову економіку і інтегруватися в західний світ та Європейський союз.
Незважаючи на значний прогрес, цей процес все ще не є незворотним.
Розуміння досягнень і невдач в реформах важливе також для їх збереження, підтримки і змін в подальшому.
Ще одна галузь, де я бачу значний прогрес (може, це когось здивує), — скорочення простору для корупції, особливо для великомасштабної. Сталося, щонайменше, чотири великих прориви. Перший — підвищення цін на газ до ринкового рівня, другий — очищення банківського сектору, третій — реформа державних закупівель, четвертий — реформа адміністрування ПДВ і запровадження автоматичного відшкодування ПДВ.
Країна вперше рухається в правильному напрямку
Те, що залишилося недоторканим, — державні підприємства. В Україні близько 3,5 тис. держпідприємств. І ці компанії сьогодні є найбільшим джерелом корупції, політичного клієнтелізму, неефективних грошових витрат, поганого управління і спотворення бізнес-середовища.
Частковий прогрес досягнутий у розвитку бізнес-середовища та дерегуляції, реформі енергетики, фіскальній реформі та адмініструванні податків, децентралізації. В останні місяці прийняті дві дуже важливі структурні реформи — пенсійна та реформа охорони здоров'я.
Прогрес є і в створенні нових інститутів по боротьбі з корупцією (НАБУ, спеціальний антикорупційний прокурор і НАЗК), але процес повинен бути підтверджений шляхом захисту цих нових компаній від атак і спроб маргіналізації. Також дуже важливо створити спеціальний Антикорупційний суд.
Ще одна важлива реформа, яка так і не була прийнята, — земельна, особливо в тому, що стосується лібералізації ринку землі. Вона може стати величезним стимулом для інвестицій, регіонального розвитку і зростання малого та середнього бізнесу в сільському господарстві.
Тому пріоритетними реформами для України є: підтримка макроекономічної стабільності; подальша реалізація прийнятих реформ; прогрес в галузі приватизації; реформа земельного ринку; дерегуляція, демонополізація і, особливо, судова реформа та захист прав власності.
Нарешті, дозвольте мені згадати про те, чому я вважаю, що не можна скасовувати або припиняти реформи в передвиборному 2018 році. Основна причина в тому, що безперервність реформ — це єдина можливість для правлячих партій і політиків зберегти владу і реформи після виборів. Значна частина українського суспільства, як і раніше вимагає реформ і членства в ЄС — без наступництва у реформах шанси на політичне виживання цих політиків близькі до нуля.
Принциповий момент: потенційне уповільнення або припинення реформ неминуче призведе до невиконання програми МВФ, а це означатиме, що Україна не зможе рефінансувати перед виборами свої борги. Неминучі наслідки — девальвація гривні і фінансова криза. Це стало б політичним самогубством для тих, хто перебуває при владі.
Екс-міністр фінансів Словаччини, співголова Стратегічної групи радників з підтримки реформ (SAGSUR)