Киевская Русь - Украина

Боже та Київська Русь-Україна - понад усе!

Информационный портал   email: kievrus.ua.com@gmail.com


19.10.2018

Подивись в мої очі, враже
Герб Украины

Війна і міф. Що не так зі "звільненням" територій на Сході? ("Українська правда")

20:53 10-10-2018


Редакционная строка

10.10.2018

Від кінця минулого року Збройні сили України начебто "звільнили" щонайменше десяток селищ та містечок неподалік лінії розмежування. Серед них: ПівденнеКатеринівкаЗолоте-4 та інші.

Новини про черговий жовто-блакитний прапор над сільрадою жваво транслювалися офіційною владою, загальнонаціональними телеканалами та онлайн-медіа. Проте називати такі події "звільненням" чи "визволенням" не зовсім коректно.

Насправді ці населені пункти знаходяться в "сірій зоні", тобто на нейтральній території. Офіційно ми їх ніколи не втрачали.

"Українська правда" розповідає, що таке "сіра зона", чим відрізняється звільнення від взяття під контроль і чому подібних "перемог" побільшало останнім часом.

 
 
Клікніть на зображення, щоб відкрити у великому форматі
 

Що таке "сіра зона"?

Поняття "сіра зона" з’явилося у 2014 році після підписання Мінського протоколу. Це нейтральна територія по обидва боки від лінії фронту.

У Мінських домовленостях та розпорядженні Кабінету міністрів є перелік населених пунктів, по яких проходить лінія розмежування, відповідно, котрі знаходяться в "сірій зоні". Юридично усі вони підконтрольні Україні, фактично – не завжди. У частині селищ немає не тільки представників української влади, а й адекватних умов для життя. В інших навпаки стоять українські блокпости, присутня армія.

Також від лінії відраховується відстань, на яку відводять озброєння сторони конфлікту за умовами "Мінську-2". Для кожного виду озброєння є певні кілометражі. Приміром, на 50 км – розведення артилерії калібру від 110 мм і вище, на 70 км – "Гради".

У теорії відведення озброєння має стабілізувати ситуацію, а потім – вирішити конфлікт. У реальності цей процес затягнувся.

Про відведення важкого озброєння штаб АТО, який з 30 квітня припинив свою діяльність, заявляв ще у березні 2015-го. Проте, з нюансами: бійцям залишили важке піхотне озброєння на випадок наступу.

Нині спеціальна моніторингова місія ОБСЄ щомісяця фіксує порушення відведень з обох боків. Наприклад, у звіті за 17 вересня йдеться, що за двотижневий період 56 з 93 розташованих з порушенням одиниць знаходилися у непідконтрольних Україні районах.

Як живуть люди в "сірій зоні"?

Мешканці містечок і селищ, чиї будинки стоять на смузі, потрапили в правову пастку. Протягом довгого часу жодна зі сторін не брала їх під свій контроль.

Як наслідок, у цих населених пунктах немає місцевої влади, правоохоронних органів, медичної допомоги, часто – електрики, вугілля і продуктів. До всього, час від часу ці території підпадають під обстріл, туди заходять диверсійні групи.

"У сірій зоні люди розраховують лише на себе і виживають, як можуть. Немає гарантій, безпеки. Вони розраховують на милість озброєних людей, як з нашого, так і з протилежного боку. Якщо є нормальні людські відносини – виживати можна, якщо до людей ставляться погано – таке буває і з нашого, і з ворожого боку – тоді життя людей перетворюється на пекло", – розповідає активіст благодійного фонду "Восток SOS" Костянтин Реуцький.

"У Південному раніше школярі ходили у школу в Горлівку, бо туди ближче. Хтось ходив на роботу в Торецьк. Бойовики іноді заходили в селище, спілкувалися з місцевими", – розповідає прес-офіцер 24-ї ОМБр Назар Ільницький, чия бригада зайшла у селище Південне Донецької області у травні 2018 року.

Чим відрізняється "взяття під контроль" і "звільнення" населеного пункту?

"ЗСУ звільнили з кінця 2017 року п'ять населених пунктів на Донбасі";

"4 роки сірої зони – позаду": Українські військові повністю звільнили Золоте-4" – це заголовки сюжетів українських національних телеканалів, проте вони не зовсім коректні.

 
Клікніть на зображення, щоб відкрити у великому форматі

Золоте складається з 5 частин, із них Золоте-5 залишається окупованим

Території "сірої зони", як і раніше, згідно з Мінськими угодами, знаходяться у відповідальності України. Ми їх не втрачали, тобто ці території не вважалися окупованими і військові не можуть їх звільнити, лише взяти під контроль.

 

 

За словами Реуцького, протягом кількох років активісти доставляли гуманітарну допомогу в Катеринівку і Золоте-4 ще до взяття під контроль. Вогневі позиції українських військових також давно знаходилися на околицях міста. Жителі Золотого працювали на підконтрольній території, їхні діти ходили там у школу – усе це не змінилося і після спецоперації.

Зараз військовики облаштували позиції подалі, винесли їх за місто, але покращення тактичного розташування було подане як "звільнення" Золотого-4.

Хто ухвалює рішення про спецоперацію і як вона відбувається?

Військовий експерт, полковник запасу Олег Жданов переконаний, що рішення про просування вперед ухвалює особисто президент:

"Командир бригади має смугу оборони, яку тримає. Якщо пункт знаходиться в зоні його оборони, йому ставлять задачу – зайти в пункт, вивісити прапор. Він дає наказ батальйону чи роті, який виконує цю задачу. Попередньо, звісно, відправляють розвідку, щоб не нарватися на засідкуБез підтвердження президента жоден солдат не рушатиме ні вперед, ні назад".

Інші опитані "Українською правдою" експерти сумніваються у такій мультизадачності президента і запевняють, що операціями керує командувач Об’єднаних сил Сергій Наєв. Далі, за ієрархією, бригади отримують відповідні завдання.

Із зрозумілих причин, про алгоритм проведення спецоперацій військовослужбовці багато не говорять.

 

"Розкривати тактичні прийоми не можемо, навіщо навчати противника?" – каже

заступник начальника управління Центрального Науково-дослідного інституту ЗСУ, полковник Віктор Шидлюх.

Детальніше про іншу операцію, в Південному, розповідає Назар Ільницький з 24-ї бригади – планування тривало 2-3 місяці, рішення ухвалювали разом зі штабом ООС:

"Хлопці виходили у нічний час. Спеціальними групами спокійно заходили стежками, посадками. Протягом одного-двох днів діяли так, щоб ворог не помітив. Спокійно зайняли визначені рубежі, почали укріплюватися, окопуватися. За день-півтора бойовики зрозуміли, що відбувається. Ми просунулися приблизно на два кілометри".

Далі бійці облаштовують окопи, бліндажі, спостережні пункти, підходи до позицій і тримають оборону.

"У противника всі позиції розташовуються по населених пунктах – в будівлях і поміж них, де люди живуть. Вони прикриваються місцевим населенням. Ми ніколи так не робимо. Головною метою є зберегти життя і здоров’я людей", – пояснюєВіктор Шидлюх.

Важливий етап у взятті під контроль того чи іншого населеного пункту – побудова довіри між військовими і цивільним населенням.

"Військові в Золотому і раніше були, але на контакт з населенням ніхто не йшов. У нас 4 роки не було прапорів, тепер вони є. Ця бригада (14-та механізована бригада ЗСУ – УП) скликала районне, обласне керівництво. Раніше ніхто не проводив зборів, не знайомився з населенням", – розповідає керівник волонтерського складу Золотого-4 Марина Данілкіна про події початку липня.

Що змінюється у населеному пункті, яке взяли під контроль?

Життя в населених пунктах після спецоперації поступово відновлюється. Поки триває війна, у взятих під контроль селищах діє тимчасовий орган – військово-цивільна адміністрація. Вона має всі повноваження місцевої влади.

"Забезпечили людей побутовим вугіллям, встановили мобільний банк, військові поставили невеличкий шпиталь. У разі чого – військові беруть на себе питання надання медичної допомоги. Відкрили пункт дільничного. Також вивезли сміття, яке скупчилося там за 4 роки", – перераховує керівник ВЦА Катеринівки та Золотого Костянтин Ільченко.

Волонтер Юрій Мисягін також переконує, що життя мешканців прифронтових територій із появою влади змінюється:

"Одразу приїжджають CIMIC – цивільно-військове співробітництво ЗСУ. Займаються юридичними питаннями, оформленням документів, проводять світло, якщо його не було, везуть продукти".

Бувають й інші випадки – коли під контроль беруть вже давно безлюдні населені пункти, щоб покращити військові позиції. Так сталося, наприклад, із селищем Шуми, де проживало троє людей, чи порожнім селищем Волноваського району, з якого бойовики обстрілювали позиції української армії.

Однак "вітання" від бойовиків із нагоди взяття під контроль населеного пункту прилітають подекуди швидше, ніж бійці встигнуть розгорнути жовто-блакитний прапор.

Так, зокрема, обстрілювали Травневе і Золоте-4, а мешканців Південного навіть довелося евакуювати.

"Бойовики зробили все для того, аби місцеві звідти виїхали. Дали їм зрозуміти: ви не будете тут жити. Обстріляли будинки, вони фактично знищені. Тепер вдень люди приходять до своїх домівок, а на ніч йдуть у безпечніші місця", – розповідає Ільницький про події в Південному.

Нещодавно взятий під контроль хутір Вільний також одразу обстріляли, внаслідок чого постраждав місцевий мешканець.

Чому селища "сірої зони" почали частіше брати під контроль?

Від кінця 2017 року відомо про взяття ЗСУ під контроль таких населених пунктів: Травневе, ГладосовеВерхньоторецькеНовоолександрівкаКатеринівкаПівденнеЗолоте-4Шуми, Вільне.Генштаб ЗСУ, Штаб ООС, Міноборони та архів Міноборони відмовилися надати УП точний перелік населених пунктів, звільнених військовими з 2015 року.

"Звільнень з боєм чи атакою останнім часом не було – лише покращення становища. У межах Мінських угод вирівняли лінії зіткнення, які включили в себе вигідні рубежі", – пояснює Віктор Шидлюх.

За його словами, випадки взяття під контроль почастішали, бо для цього з’явилися належні умови і ЗСУ цим скористалися:

"Бездумний наступ призводить до великих жертв. Є багато факторів, які стримують, наприклад, противник зосередив зусилля. Штурмувати і наражати на небезпеку місцеве населення немає сенсу".

У свою чергу, Костянтин Реуцький вважає, що "перемоги" вигадані штучно:

"Треба підтримувати комунікаційне середовище, вигідне для нинішнь