Редакционная строка
29.12.2018
Вице-премьер по вопросам европейской и евроатлантической интеграции Иванна Климпуш-Цинцадзе утверждает, что 2019 год будет годом засилья популизма и пустых обещаний.
О том, к чему готовиться и чем можно гордиться украинцам в еще не ушедшем 2018 году, заместителя главы правительства расспросил главред Радио НВ Валерий Калныш.
Валерій Калниш: Давайте будемо підсумовувати рік: які основні події відбулися у вашій царині - європейська та євроатлантична інтеграція? Чим запам'ятається цей рік?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Я хотіла би сказати, що все-таки європейська і євроатлантична інтеграція - це завдання як усього уряду, так і всієї виконавчої влади.
Я пригадую, що коли формувалася діюча Верховна Рада, то приблизно п'ять політичних сил заявляли про свій намір слідувати саме цим шляхом. Інша справа, - де ми зараз знаходимося і в якому стані ці декларації на сьогодні.
Ми знаємо, що будь-які євроінтеграційні закони, на жаль, проходять через дуже серйозні випробування, коли обговорюються у Верховній Раді, і далеко не завжди під євроінтеграційними гаслами проходять реально євроінтеграційні правила і норми.
Тому для мене надзвичайно цінно те, що ми все-таки в першому читанні на пропозицію президента прийняли зміни до Конституції щодо фіксування, закріплення у Конституції стратегічних цілей щодо членства України в Європейському союзі і Північноатлантичному альянсі.
Я сподіваюся, що все ж таки Верховна Рада проявить мудрість і закріпить це в другому читанні у лютому в Конституції України. Це дасть можливість будь-який закон і будь-яку дію уряду, які не відповідають цим стратегічним цілям, по суті перевіряти на конституційність.
І якщо це буде суперечити Конституції, то ми зможемо цим аргументувати і не приймати ті закони, які суперечать нашому обраному шляху. Напевно, тому це один із перших підсумків цього року - закріплення у першому читанні євроінтеграційного шляху і євроатлантичної інтеграції.
Для мене дуже важливо з погляду євроатлантичної інтеграції, що ми напрацьовували цей механізм дуже довго - протягом, напевно, цілого року переходу в розробці наших річних національних програм під егідою Комісії Україна-НАТО на зовсім інші рейки.
Ми нарешті відходимо від фіксування переліку заходів кожного міністерства з різними структурами НАТО, а переходимо на стратегічне планування і конкретно виділяємо ті завдання, за рахунок виконання яких ми зможемо досягти цих стратегічних цілей.
Валерій Калниш: А які цілі стосовно НАТО? Це вступ до НАТО?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Це загальна стратегічна ціль, але ми говоримо про те, що в кожній галузі треба зробити свою частину роботи.
І, насправді, як на мене, "м'яч" абсолютно на нашій половині поля, і ми, максимально мобілізувавшись у виконанні наших завдань з реформування як сектору безпеки і оборони, так і інших секторів, маємо розуміти, що членство в НАТО - це не тільки безпека і оборона, а й верховенство права, демократичні процедури, демократичні вибори тощо. Всі ці речі є частиною завдання.
Валерій Калниш: І не тільки це. Я дивився, який “Талмуд” кожного року приймає Кабінет міністрів стосовно річної співпраці з НАТО - там є все: Держспецзв'язок, якісь дії, які потрібно зробити…
У мене завжди було питання: це документ, який прийняли і забули, чи якось ви потім у кінці року звіряєтеся, що “це ми зробили, це ми не зробили”? Який у нас відсоток виконання завдань, які ми створюємо самі для себе з нашими партнерами в НАТО, наскільки його виконуємо?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Кожного року по-різному, і цей рік не є винятком. Поки що більша частина завдань [з того], що ми собі напланували, на жаль, знаходиться, як люблять писати наші різні міністерства, у процесі виконання. І це мене найбільше розчаровує, - коли ми для себе ставимо такі завдання, які невиконувані.
Саме тому ми і ставили собі завдання перейти до іншої системи і планування, і чіткого визначення завдань, які будуть досяжними, обмеженими в часі, зрозумілими, і їх можна буде виміряти. Це смарт-підхід. Нарешті ми розробили такий проект документа, і указом президента цей проект документа, який Кабмін готував, був затверджений.
Зараз ми готуємо зовсім іншу програму, яка буде мати вимірювані цілі, а не просто кількість завдань, які на кінець року вирішуються відсотками - виконане завдання чи не виконане, але не зрозуміло, наскільки воно сприяє нашій реальній інтеграції.
Валерій Калниш: Назвіть якусь вимірювану ціль стосовно НАТО на 2019 рік. Яку мету ви перед собою ставите, котру можна буде "помацати"?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: У кожній окремій царині це окремі завдання. Наприклад, ми для себе визначили одним із таких важливих пріоритетів (і це не є найголовнішим пріоритетом, але одним із важливих пріоритетів) забезпечення рівності чоловіків і жінок у сфері безпеки і оборони.
І це означає, що ми для себе відкриваємо військові професії, - наприклад, офіцерські посади для жінок. Ми це зробили, для себе визначили, що необхідно змінювати підхід до навчальних програм в університетах та академіях, які навчають персонал безпекових і оборонних структур.
Зараз ми провадимо дворічний проект, який на кінець наступного року виведе нас на нові методологічні підходи до викладання цих курсів щодо рівності саме у військових і безпекових навчальних закладах.
Ми для себе визначили, що має бути конкретний відсоток жінок, наприклад, у миротворчих операціях, і цього ми ще не досягли - це велика та серйозна зміна, яка не була досяжна для багатьох до цього часу.
На наступні роки ми заклали для себе такий показник, як приблизний відсоток жінок у Збройних силах, він має бути таким же у миротворчих операціях.
Валерій Калниш: А скільки це?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Зараз це 11%. Приблизно такий показник є у країнах-членах НАТО, тому ми відкрилися набагато серйозніше, ніж раніше це робили, але поки що ці всі жінки здебільшого на молодших офіцерських посадах (якщо вони є на офіцерських посадах).
Поки що немає в нас жінок-генералів у Збройних силах, але це все займає час. Якщо вони до цього часу не мали можливості бути на відповідних посадах, то з часом це буде змінюватися.
Валерій Калниш: Чи фіксуєте ви зміну ставлення українців до НАТО? Чи дійсно вже більш ніж 50% українців згідно з опитуваннями хочуть, щоб Україна вступила до НАТО?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Ця цифра тримається плюс-мінус на цьому показнику після початку російської агресії. Але я вважаю, що держава має робити набагато більше для того, щоби пояснювати українцям, що ж таке Північноатлантичний альянс, тому що це десь емоційна реакція, мовляв, “окей, тут "русский мир" на нас напав, то, напевно, НАТО має нас захистити”.
Так ось тут питання не в тому, що НАТО має нас захистити, а що ми є частиною цього безпекового простору і можемо бути й надавачем безпеки для НАТО, але одночасно розраховувати на те, що в перспективі ми є членами Північноатлантичного альянсу.
Тому ми вважаємо, що недостатньо цієї інформації, недостатньо розуміння політичних засад функціонування Альянсу тут, в Україні; недостатньо розуміння великої кількості наукових і технічних програм, реалізовувати які нам допомагає Альянс. Нам потрібно активізувати цю комунікаційну пояснювальну історію.
Валерій Калниш: Якщо можна, розкажіть “на пальцях” мені, простому українцю, чому НАТО - це добре?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: “На пальцях”, мені здається, це дуже зрозуміло. З 1949 року, коли Альянс був заснований, був підписаний Вашингтонський договір (який потім розширювався), країни, які є членами Альянсу, не йдуть війною один проти одного, мають між собою співвимірні безпекові структури, співвимірні оборонні структури; разом можуть виступати на захист або однієї з країн, яка знаходиться під загрозою, або так само допомагати в інших частинах світу.
Це країни, які поділяють однакові цінності, які як у тому фільмі - “один за всіх і всі за одного”. І це те, що є важливим і для нас. Чому Альянс - це добре? Тому що в Альянсі правилом є якісні технології.
Як на мене, найважливішим правилом є те, що в центр оборони держави поставлена людина. Мені здається, це те, що має максимально відрізняти нас від того кремлівського підходу, де кожна людина розцінюється як гвинтик, а система є чимось визначальним.
Для нас, українців (ми це доводимо вже впродовж останніх п'яти років з додатковим налаштуванням), окрема людина - це головна цінність; і це те, що так само важливо для всіх країн Альянсу. Там працює верховенства права.
Я думаю, що ми всі як українці зацікавлені в тому, щоб у нас працювало верховенство права, і це те, чого ми чекаємо від тих змін, які ми впроваджуємо в країні.
Валерій Калниш: У нас так гарно пішов безвіз, і ось у грудні з'являється звіт Єврокомісії щодо безвізу, згідно якого Україна зобов'язана терміново скасувати е-декларування для активістів, запустити антикорупційний суд, налагодити роботу САП та НАБУ. Нам можуть скасувати безвізовий режим з Європейським союзом?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Добре те, що на даний момент усі ті показники, які фіксуються Європейською комісією, стосовно виконання Україною критеріїв безвізу не перевищені до якогось критичного рівня, який би вимагав різких дій з боку Європейського союзу щодо безвізу для українців. Але, звичайно, нам необхідно врахувати зауваження, які ми отримали в цьому звіті.
І, на жаль, нас погано чують мої колеги - народні депутати, - коли ми з боку уряду, наприклад, підтримуємо наполягання щодо скасування електронного декларування для громадських активістів, тому що це дійсно неприпустима і достатньо ганебна норма, яка не мала би відбуватися в такому вигляді, в якому була прийнята Верховною Радою. На жаль, я не бачу "апетиту" з боку народних обранців, - навіть найпросунутіших, якщо вжити таке слово - скасовувати цю норму.
І мені здається, що це якась особиста помста серед багатьох народних депутатів, і вони саме так це для себе сприймають і не хочуть рухатися в цьому напрямку. Що стосується запуску Антикорупційного суду, то, як на мене, процес відбору цих суддів іде абсолютно відповідно до запланованого нами графіку.
Я думаю, що на кінець I - початок II кварталу ми будемо мати працюючий Антикорупційний суд, судді до якого будуть остаточно відібрані з залученням зарубіжних фахівців, як це було передбачено законом.
Рада [міжнародних експертів] вже сформована, перші відбіркові етапи пройдені, і зараз іде обробка документів, поданих кандидатами, які пройшли ці відбіркові тури. Тому тут, я думаю, ми можемо розраховувати на те, що нарешті це коло антикорупційних структур замкнеться і будуть всі компоненти.
Що стосується НАЗК, НАБУ та САП, мені би так само хотілося бачити їх незалежну і професійну діяльність, мені не вистачає їх професіоналізму на даний момент.
Валерій Калниш: Ви не боїтеся, що скасують безвіз?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Ні, на даний момент я не бачу передумов для того, щоби нам скасовували безвіз.
Валерій Калниш: Дуже-дуже добре, але зворотний бік безвізу - це те, що люди не тільки подорожують, мандрують Європою, а їдуть туди працювати.
Чи прораховували ви, що прості фахівці будуть їхати до Європи і в нас буде така лакуна робітників? Що ми можемо з цим зробити? Польський сантехнік зараз у Німеччині…
Іванна Климпуш-Цинцадзе: У Британії...
Валерій Калниш: У Британії, його місце в Польщі займає українець, а українське місце не займає ніхто. Як із цим бути?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Я не бачила розрахунків Міністерства економічного розвитку і торгівлі чи будь-якої іншої нашої служби, де би були оцінені ризики міграції, але ми не можемо закрити людей і не дозволяти їм їхати.
Але ми маємо створити тут умови, які би зацікавлювали їх і з погляду професійного розвитку, і матеріального достатку, і всіх можливостей для кожного громадянина. Ми зараз є частиною глобального тренду, тому що це не тільки про те, що польський сантехнік поїхав кудись, - так само і словацький сантехнік, і будівельник, і лікар поїхали далі на Захід.
Наприклад, у Словаччині створені всі умови (до жалю українців), щоби вони заробляли однаково зі словаками. Вони захищають зовнішніх робітників, у них є закон, який це дозволяє робити саме в такий спосіб, чого немає в інших країнах Центральної і Східної Європи. Тому це великий виклик для нас, ми вже його відчуваємо.
Це відчувають і роботодавці, я багато спілкуюся з представниками різних асоціацій і бачу, як вони максимально підвищують заробітні плати, але це так само не з погляду відповідності виробленому продукту. Та це не зупиняє велику кількість людей. Звичайно, для нас, як на мене, головним завданням є зрозумілі правила тут, в Україні; можливості заробляти тут, в Україні; інвестувати в Україну і захищати власність тут, в Україні.
І тоді це, мені здається, мало би дати зворотний результат, тому що є багато людей, які поїхали, але вони були би готові повернутися, які зацікавлені в тому, щоби повернутися додому і розвиватися вдома. Тільки вдома ще не вистачає всіх цих можливостей.
Валерій Калниш: Так, але це ви говорите про українців, які поїхали і можуть повернутися. А Україна, як я пригадую, ніколи не була такою країною, де дуже гостро стояло міграційне питання.
Може, нам відкрити кордони для мігрантів, наприклад, із Близького Сходу, Далекого Сходу, з Африки, ще звідкись? Чому ми “нецікаві”? І чи потрібна нам ця “цікавість”?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Я думаю, що можна йти шляхом зацікавлення конкретних працівників у конкретній галузі відповідно до пріоритезації розвитку галузей економіки. Для цього потрібно мати розуміння, в які галузі ми вкладаємося як держава.
Якщо це, наприклад, сільське господарство плюс IT (у поєднанні - високі технології і додана вартість у сільському господарстві), то це один кластер, і саме туди насамперед [потрібне] залучення своїх фахівців і створення умов для того, щоби вони там залишалися і працювали (і, можливо, якесь залучення зовнішніх фахівців).
Тоді треба думати, звідки та як, і пропонувати такі програми. Тому що, наприклад, у Хорватії є окремі програми для того, щоби залучати в літній туристичний сезон на роботи у туристичному секторі саме українців.
Чому? Тому що мова близька, українці готові працювати, можуть виконувати ту роботу, яку, на жаль, не виконують хорвати, бо вони так само поїхали далі на Захід. Тому треба думати, де і на кому зосередити свою зацікавленість і стимулювання приїзду до нас громадян.
Валерій Калниш: Як би ви охарактеризували цей рік у відносинах України з Росією?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Продовження, посилення, ескалація жорсткої агресії Російської Федерації проти України, подальше порушення міжнародного права всупереч будь-яким наполяганням світу щодо того, що Російська Федерація мала би повернутися до поваги цих міжнародних правил.
Думаю, що така вседозволеність (чи відчуття вседозволеності), нехтування міжнародними правилами, яке [демонструє] Кремль, продиктовано якимось безмірним апетитом до впливу на світові процеси, і не тільки в Україні, а й на Близькому Сході, в Африці, інших частинах світу.
Тому, звичайно, цей апетит нам не вдасться применшити, але для нас важливо будувати свою обороноздатність і надалі її зміцнювати, тримати цей фронт єдності, підтримки цивілізованого світу.
Думаю, що росіяни дуже сильно розраховують на те, що їм все-таки вдасться зламати єдність фронту Західного світу. Ми бачимо ці слабкі ланки, на які вони намагаються далі тиснути, купити десь частину цих слабких ланок тієї чи іншої політичної еліти тієї чи іншої країни, наприклад, у Західній Європі.
Але поки що їм це, слава богу, не вдається, зокрема і через ті зусилля, які роблять як наші дипломати, так і велика кількість наших парламентарів, урядовців, журналістів і представників громадянського суспільства.
Валерій Калниш: До речі, остання перемога в цьому році - рішення Генасамблеї ООН, яка нарешті зафіксувала, як треба називати Російську Федерацію по відношенню до Криму і як треба називати Крим.
Я процитую: "Генеральна асамблея закликає всі міжнародні організації, спеціалізовані агенції в Організації Об'єднаних Націй послуговуватися формулюванням "Автономна Республіка Крим та місто Севастополь - Україна, тимчасово окуповані Російською Федерацією".
Це офіційне та остаточне рішення, і слід зауважити, що саме Генасамблея ООН третій рік поспіль приймає рішення щодо Криму. Як ви вважаєте, наскільки Росія помічає ці рішення, наскільки вони для неї вагомі? Або ж вона встає в позу "Росія проти всього світу" і пишається цим?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Я думаю, що в цьому вимірі Росія є правонаступницею гірших традицій Радянського Союзу - вона буде “ставати в позу”. Пам'ятаєте, колись використовували таку аналогію, була дуже нерозвинена країна - Верхня Вольта (потім була перейменована); так от Радянський Союз називали “Верхньою Вольтою з ракетами”.
Це про Російську Федерацію сьогодні, тому що її економіка падає, на добробут людей ніхто не звертає уваги, але що для Росії важливо - стверджувати свою нібито проекцію сили на весь світ. І тому, звичайно, Російська Федерація буде називати чорне білим і біле чорним і продовжувати таку свою поведінку.
Я не очікую, що Російська Федерація радикально змінить свою риторику від того, що або Генеральна асамблея ООН прийняла чітке формулювання щодо того, як називаються її дії, або через те, що були подовжені санкції проти Російської Федерації.
Я очікую, що санкції проти Російської Федерації будуть зміцнені, посилені, і дії, коли світ не просто буде продовжувати бути об'єднаним у протистоянні цій російській кліці, а коли світ буде посилювати свій тиск на Російську Федерацію, тоді ми можемо очікувати від неї якогось результату.
Я думаю, що головне біснування у Кремлі відбувається саме через те, що Українська православна церква має свою незалежність. І це те, що повністю підриває взагалі розуміння впливу Російської Федерації на Україну на всіх теренах країни.
Валерій Калниш: Як вважаєте, чим все це скінчиться? Гадаю, що Росія не сподівалася на це, для неї це було неприємним сюрпризом.
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Дійсно, за всіма діями Російської Федерації прослідковувалося переконання в тому, що їй вдасться протистояти цьому процесу і Українська православна церква не отримає незалежності, мовляв, “нікуди вони не подінуться”.
Саме тому ми бачимо десь трошки розгублену, [в чомусь] істеричну реакцію і Російської православної церкви на ці процеси, і Кремля, різних представників російської влади. Я думаю, що це закінчиться тим, що ми в Україні будемо мати поступовий перехід церковних громад, парафій до нашої церкви.
Я, наприклад, як греко-католичка абсолютно вітаю цей процес та дійсно тішуся тому, що така неймовірна річ відбулася за час нашого з вами життя, тому що це тектонічне зрушення величезного історичного масштабу, яке, напевно, історики оцінять за якихось 50 чи 100 років, і навіть ми з вами не зможемо до кінця його оцінити.
Я переконана, що йдеться про справжню незалежність і духовну незалежність українського народу. Мене дуже тішать і імпонують заяви наших керівників Греко-католицької церкви про те, що “будемо йти у єдності та співпраці, спільно” - це означає, що в нас є перспективи дуже великого духовного єднання всього українського народу.
Тому я думаю, що це великий здобуток, який Російська Федерація не може проковтнути, вона ним поперхнулася і [їй] тепер незрозуміло, що далі робити.
Валерій Калниш: З'явився оновлений санкційний список Російської Федерації стосовно українців. Якщо на нього подивитися, - там такі несподівані люди.
Коли там з'явився Новинський - народний депутат від Опозиційного блоку, який більш ніж хтось інший виступав за Українську православну церкву Московського патріархату, за єдність із РПЦ, про що це може свідчити?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Для мене цей список зроблений насамперед для внутрішнього українського вжитку. Це абсолютно гібридний список, у якому є частина українських патріотів, які реально борються, протидіють російській окупації як внутрішній, так і військовій та інформаційній агресії, кібератакам, які Російська Федерація весь час використовує проти нас.
Але одночасно туди увійшла велика кількість посіпак, прислужників Кремля, тих, хто є не відвертими, але прикритими агентами Кремля в Україні (на жаль, ми таких маємо достатньо). І тепер усі між собою чубляться, хто ж заслужив, чи це “медалька”, що ти потрапив у той список, чи ні.
Я знаю, що я нев'їзна до Російської Федерації вже давним-давно, і для цього не треба було потрапляти ще й до першого списку, в якому я одразу опинилася, але мені дійсно прикро, що Кремль із нами зараз просто грається, і тут всі починають з'ясовувати, чи ти у списку, чи ти не у списку, і хто ти є. Те, що там є Новинський, вже повністю дискредитує…
Валерій Калниш: Кажуть, що це список не Медведєва, а Медведчука.
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Так, я таке теж читала і чула. Думаю, що ми забагато уваги приділяємо цьому списку в українському дискурсі.
Валерій Калниш: Хочемо ми цього чи ні, ми вступаємо у передвиборчий рік. Як вважаєте, як тема європейської інтеграції, співдружності з НАТО, протистояння Росії буде використовуватися різними кандидатами під час своєї агітаційної кампанії?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Я вже бачу, що переважна більшість тих, хто яким-небудь чином претендує на обрання (крім хіба що представників усіляких варіантів Опоблоку), вже ідентифікують себе як пронатовські чи проєсівські [сили].
Я би закликала кожного громадянина подивитися на історію тієї чи іншої людини, кандидата чи кандидатки, і зрозуміти для себе, що ж ця людина реально робила для того, щоби ми були ближче до Альянсу і Європейського союзу, за свою політичну кар'єру.
І не вимірювати політичну кар'єру того чи іншого політика тільки кількома гаслами, які ви прочитали на їхніх бордах або побачили в рекламах, тому що досвід, на жаль, свідчить про те, що ті, хто сьогодні голосно кричать і розвісили на своїх бордах [гасла] про те, що вони за ЄС і НАТО, 2008 року активно просували абсолютно іншу позицію до європейських столиць і не наполягали на тому, щоби нас туди приймали.
Валерій Калниш: Ви згадуєте про 2008 рік, але ті ж кандидати (чи навіть кандидатки) у більшості своїй…
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Кандидатки, кандидатки...
Валерій Калниш: Голосували і за євроінтеграційні закони, і завдяки їм, зокрема, є безвіз в Україні, і вони голосують за стосунки з НАТО. Тому якщо згадувати тільки 2008 рік, то це, мені здається, не дуже справедливо.
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Справедливо повністю згадувати всю історію. 2008 рік, до речі, для деяких кандидатів і кандидаток відзначився ще й тим, що тоді була агресія Російської Федерації проти Грузії.
Я дуже добре пам'ятаю, як тодішній президент України Ющенко підтримав Грузію проти цієї атаки і назвав агресора агресором, а на той момент прем'єр-міністр України пані Тимошенко активно протистояла тому, щоб назвати навіть у постанові Верховної Ради Російську Федерацію агресором.
Валерій Калниш: Але все одно був Лист трьох щодо НАТО.
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Так, це був Лист трьох, тільки потім один із “трьох” їздив і говорив: “Не давайте нам ніякого членства в НАТО”.
Валерій Калниш: Якщо подивитися на цей передвиборчий рік, то що особисто для вас зміниться?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Я думаю, що буде набагато складніше просувати євроінтеграційні законопроекти в українському парламенті, буде дедалі більше зростання популізму і порожніх обіцянок, які хочеться чути громадянам. Я прекрасно розумію, ми всі втомлені і виснажені і від економічних негараздів, і від постійної війни, “соки” наші, так би мовити, висмоктані з кожного громадянина.
Але це не означає, що ми маємо зневірюватися, тому що, насправді, велика кількість речей, які ми вже зробили, дадуть свій результат трошки у віддаленій перспективі. Тому думаю, що буде важче, буде засилля популізму, тільки треба буде встигати “відбиватися” і пояснювати, що ці обіцянки нікуди не ведуть, навіть якщо хтось їх зможе реалізувати.
Наприклад, якщо вдвічі знизити ціну на газ - це прекрасно рівно на один місяць, тому що відразу після того у нас припиниться взагалі будь-яка взаємодія з будь-якими міжнародними інституціями. Ми “прекрасно зайдемо” в дефолт країни, у нас буде височенна інфляція, і, можливо, вона буде вимірюватися сотнями відсотків.
Просто потрібно ці речі пояснювати громадянам. Я не знаю, чи робить хтось це активно, чи ставить хтось це собі за завдання.
Валерій Калниш: Але ж "це так добре" - вірити в такі прості гасла, прості вирішення складних питань.Іванна Климпуш-Цинцадзе: Світ насправді набагато складніший, ніж те, що ми собі хочемо уявляти, і тут головне - наша відповідальність, готовність критично мислити та оцінювати причинно-наслідкові зв'язки між рішенням і його наслідками. Тому будемо пояснювати.
Я думаю, що, на жаль, готовності сприймати складні пояснення є менше, ніж сприймати приємні для вуха обіцянки, але все-таки розраховую на мудрість українського народу.
Валерій Калниш: Ви плануєте йти до Верховної Ради, балотуватися у депутати?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Я думаю, що було би логічно продовжити ті напрацювання, які вже є за [моєю] спиною. Мені здається, що ми, прийшовши в політику з громадянського суспільства, багато чого навчилися в державних структурах, і тепер було би правильно скористатися далі цим досвідом заради того, щоби далі служити українському суспільству. Але це вже буде, напевно, питанням після президентських виборів.
Валерій Калниш: Чи вдалося вам адаптувати вічну бюрократію під сучасні виклики? Що ви залишите наступному віце-прем'єру з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, якщо він буде?
Іванна Климпуш-Цинцадзе: Є велика кількість речей, які нам вдалися. Я це називаю “загвинтити в систему” так, щоби наступним урядам, якби вони мали намір щось змінювати в інший бік, було би складно це “викопати” звідти.
Тому це і величезні, серйозні зобов'язання виконувати Угоду про асоціацію, і план конкретних дій щодо виконання Угоди про асоціацію, і моніторинг системи, який дозволяє нам вчасно реагувати на проблемні моменти. Я сподіваюся, що це буде якраз позитивним моментом того, що нам вдалося залишити.
Що стосується того, що не вдалося зламати (ви правильно говорите про бюрократію), - ми почали велику реформу державної служби, але вона все ще залишається пілотною реформою та стосується виключно десяти міністерств і двох агентств - Нацдержслужби і Електронного урядування.
Тому цього, як на мене, недостатньо для того, щоби ми перейшли точку неповернення і вже претендували на те, що у нас є державна служба зовсім іншої якості. Хоча ці нові люди, які пройшли конкурс, реально мотивовані, працювали і раніше, вони дійсно демонструють нову якість. Головне, - щоб їх далі підтримали ті політики, які прийдуть на наші місця, і продовжили цю реформу.
Такі реформи не робляться за короткий проміжок часу, реформи державної служби наші країни-сусіди робили 10-15 років. Це складний процес, якщо ти не хочеш просто все зруйнувати, а реально побудувати, одночасно з тим, щоби не завалити систему країни.
Автор Валерий Калныш