Киевская Русь - Украина

У 2018 році на Донбасі загинуло 135 українських воїнів. 

Це армійці ЗСУ, військовослужбовці Нацгвардії, бійці добровольчих підрозділів. Серед них – двоє жінок. "Новинарня" підготувала список загиблих бійців з фотографіями.

 

Січень

14 загиблих і померлих від ран 45 поранених

1. Олександр Ковтун

Мартиролог 2018 року відкрив 32-річний старший стрілець 13-го окремого мотопіхотного батальйону "Чернігів-1" 58 омпбр ЗСУ Ковтун Олександр Григорович.
Уже о 1:05 1 січня він підірвався на вибуховому пристрої на спостережному пункті поблизу смт Новотошківське Попаснянського району на Луганщині.

"Унаслідок вогневих провокацій [1 січня] жоден український військовик не постраждав. Проте без втрат не обійшлося. У районі населеного пункту Новотошківське один військовослужбовець Збройних сил України підірвався на вибуховому пристрої, унаслідок чого дістав численні поранення, не сумісні з життям", – підтвердив на брифінгу речник Міноборони з питань АТО Олександр Мотузяник.

Після строкової служби в ЗСУ Сашко Ковтун працював в охоронних структурах. На початку війни проходив військову службу по мобілізації. Потім трохи відпочив, а в листопаді 2016 року повернувся до Збройних сил на контракт. На фронті – з липня 2017-го.

5 січня було оголошене днем жалоби в Шосткинському районі Сумської області – там у селі Клишки ховали його уродженця Ковтуна. До свого 33-річчя (22 січня) він не дожив зовсім трохи.

Залишились батько і сестра.

2. Володимир Анадимб "Бетмен"

Володимир Борисович Анадимб загинув 10 січня о 8:15 внаслідок гранатометного обстрілу опорника ЗСУ поблизу селища Новолуганське, що на Світлодарській дузі. Уламок гранати влучив бійцеві в шию, і він помер від значної крововтрати по дорозі до шпиталю.

Старший солдат, розвідник розвідувального взводу розвідувально-диверсійної роти 46 обсп "Донбас Україна" ЗСУ.

Народився 14 жовтня 1986 року на Херсонщині (село Федорівка, Каховський район).

Служив строкову службу (десантник). Після армії одружився й переїхав у село Тереблече Глибоцького району Чернівецької області, де етнічну більшість (80%) становлять румуни. Саме там народився відомий співак Іво Бобул.
Працював у Чернівцях.

У 2014-2015 роках – мобілізований до Збройних сил України, служив кухарем у 8-му батальйоні тероборони "Поділля" (8 омпб), учасник АТО.
У червні 2016-го прийшов на контракт у батальйон "Донбас Україна".

Похований у селі Тереблече.

Залишилися дружина і двоє синів, батьки та брат.

3. Віктор Сухін

10 січня двоє українських військових 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57 омпбр ЗСУ загинули під час виконання бойового завдання, коли їхня БРДМ-2 (бойова розвідувально-дозорна машина) підірвалася на фугасі, долаючи водойму поблизу села Піски під Донецьком. Вибух на березі був настільки потужним, що БРДМ перекинулася, її шматки розкидало в радіусі 200 метрів.

Один із загиблих – 37-річний водій мотопіхотної роти 34-го кіровоградського батальйону Сухін Віктор Вікторович.

Народився 17 грудня 1979 року в селі Димине (Новоукраїнський район Кіровоградщини). Там і похований.

На військовій службі за контрактом був трохи більш як місяць – із 30 листопада 2017-го.

Залишилися дружина й донька 2008 р.н.

4. Геннадій Вегера "Зелений"

Геннадій Петрович Вегера – другий загиблий унаслідок підриву БРДМ 10 січня під Пісками.

Солдат, старший стрілець 3-ї мотопіхотної роти 34 омпб 57 омпбр.

Народився 10 травня 1980 року в селі Курилівка Волочиського району Хмельницької області.

Закінчив СПТУ №21 у Полтаві, отримавши фах електрогазозварювальника.

У 1998-2000 роках служив у 3-му полку спецпризначення в Криму, далі шість років – у спецпідрозділі воєнізованої охорони.
Працював у ТОВ "Аграрна компанія 2004".

На фронт пішов добровольцем, із травня 2014-го – у 34-му кіровоградському батальйоні тероборони "Батьківщина", воював у районі Горлівки. У березні 2015-го відряджений до 128-ї бригади ЗСУ в Краматорськ, охороняв штаб.

"Зелений", як його називали, дістав важке поранення ніг на Луганщині, після лікування служив у підрозділі охорони, супроводжував військових медиків.

З осені 2016-го – знову на передовій. У травні 2017 повернувся до 34-го батальйону, в район Донецького аеропорту.

Похований у рідній Курилівці.

Залишилися мати, брат і сестра, дружина з двома доньками від її першого шлюбу та їхня спільна донька, яка 2017 року пішла в перший клас.

Геннадій розповідав про свято 1 вересня журналістам: "У мене був шалений бій. Після бою набрав її, взяла телефон, і ми разом провели півтори години на лінійці. Слухав виступи дітей і плакав. Стало шкода, що я на війні, а моя дитина сама без батька".

5. Тимофій Пухальський "Мурчик"

26 січня Тимофій мав одружитися в Мирнограді (колишній Димитров) на Донеччині, де живе його наречена. А 4 лютого – відзначили 30-річчя.

Однак не судилося. 11 січня близько 12:15 сапер Пухальський Тимофій Вікторович загинув біля села Славне (Мар'їнський район) внаслідок підриву під час виконання бойового завдання з розмінування. Як повідомили в частині, відбулася детонація міни ТМ-62 під час переведення мінно-вибухового механізму з бойового положення у транспортне.

Старший солдат Пухальський був сапером 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Мобілізований у 2015 році з Кривого Рогу. Позивний "Мурчик". Учасник АТО, сапер-гранатометник.
У серпні 2017-го повернувся до Збройних сил на контракт в уже рідну 30-ту бригаду.

Народився 4.02.1987 в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Хлопця виховувала бабуся.

Похований 16 січня у Мирнограді Донецької області на кладовищі "Степове". Ближче до коханої.

6. Андрій Витвицький "Спікер"

Штаб АТО і речники Міноборони й надалі не включають до бойових втрат загиблих добровольців ДУК і УДА та не згадують про них у зведеннях. Хоча нелегалізовані добробатівці на відведених їм ділянках передової воюють на рівні зі Збройними силами, а часто й активніше.

Увечері 16 січня в промзоні Авдіївка на міні підірвалися двоє бійців Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". Андрій Витвицький "Спікер" помер майже одразу. Михайла Дімітрова "Гайдамаку" довезли до шпиталю, де він помер наступного дня.

Андрій Витвицький народився 31 грудня 1987 року в Івано-Франківську. Навчався у католицькій Вищій духовній семінарії у Львові.

"Семінаристи та вірні всієї нашої архідієцезії дякують за життя та служіння Андрія та просять в своїх молитвах вічне спочивання для нього.
Вічне спочивання дай йому Господи, а світло віковічне нехай йому світить", – зазнанчено в дописі на сайті Львівської римо-католицької архідієцезії.

Користувачі соцмереж, побратими Витвицького пишуть:

• "Неймовірно позитивний Спікер. Завжди з посмішкою, з турботою, з цікавими історіями. Людина, яка завжди була з книгою і дуже смачно готувала".
• "Нарваний, правильний, рішучий. Веселун. Часом здавалося що не міг сидіти без активних дій ні хвилини. Жив повним життям і на повну. Закінчив духовну семінарію, але мав покликання воїна. Тому прийшов на Майдан робити революцію (був у групі швидкого реагування "Черепахи")".

Після Майдану Спікер пішов добровольцем на фронт. Воював у розвідгрупі "Санти" ДУК ПС.

З Андрієм урочисто попрощалися на Майдані в Києві. Похований у рідному Франківську.

Залишилися мати, сестра, дружина і маленька дочка.

7. Михайло Дімітров "Гайдамака"

Боєць ДУК "Правий сектор" Михайло Сергійович Дімітров, друг Гайдамака, помер від ран 17 січня – наступного дня після підриву на міні в Авдіївській промзоні.

Козак, характерник, холодноярець. Загальний улюбленець і власник колоритної шапки зі шликом.

Він народився 26 жовтня 1983 року, жив у місті Сміла на Черкащині. Навчався у Національному університеті харчових технологій (інженер-електрик). Служив строкову службу.
Працював за фахом на кондфабриці "Меркурій" у Смілі, був інденером з охорони праці.

Пройшов Майдан. На фронті з 2014-го. Воював у лавах ДУК "Правий сектор", у Нацгвардії (батальйоні імені Кульчицького), знову повернувся в ДУК – у розвідувальний підрозділ "Санти". Обороняв Донецький аеропорт. Останнім часом воював під Авдіївкою.
Був мінометником. Побратими кажуть – просто видатним.

Залишилися батько та донька, плакат із якою боєць на фронті тримав біля ліжка.

Похований у селі Костянтинівка Смілянського району поруч із могилами матері й брата.

 

8. Дмитро Іванов "Акула"

17 січня в зоні АТО – в районі Світлодарської дуги – на вибуховому пристрої під час перевезення особового складу підірвався ще один броньовик ЗСУ. Ймовірно, на засніженій дорозі МТ-ЛБ (багатоцільовий тягач легкоброньований) 54 омбр з'їхав із колії і наскочив на міну чи фугас.
Загинули два члени екіпажу, які перебували всередині "мотолиги", ще п'ять бійців дістали поранення (відео).

Серед полеглих – командир взводу, старший сержант Сергій Іванов, позивний "Акула".

Народився 16 листопада 1988 року в смт Нові Санжари Полтавської області.

Вчився у Хорольському агропромисловому коледжі, але не закінчив його – пішов до армії. "Строчку" проходив на 275-му арсеналі зберігання артилерійських боєприпасів у селі Новобогданівка Запорізької області (у 2006-му, через два роки після катастрофічних вибухів на тих артскладах). Надалі – на контракті з ВМСУ, старший радіотелефоніст передаючого відділення на флагмані українського флоту "Гетьман Сагайдачний" (звідти позивний Сергія – "Акула").

Після звільнення працював в охоронних структурах у Києві.

У серпні 2014 року був мобілізований, служив у 93-й механізованій бригаді ЗСУ. Опанував фах керування РСЗВ. У зоні АТО – з жовтня 2014-го. Був командиром бойової машини БМ-21 "Град".

Майже одразу після ДМБ пішов на військову службу за контрактом, знову в АТО. Спершу в 93-тю, далі – у 54-ту бригаду. Займав посаду взводного в батареї 2-ї протитанкової артилерійської батареї бригадної артилерійської групи 54 омбр.

Похований 19 січня на центральному кладовищі селища Нові Санжари.

Залишились дружина й донька, мати, вітчим, сестра і брат.

9. Дмитро Беляєв

Другий загиблий від підриву МТ-ЛБ на Світоларці 17 січня – Беляєв Дмитро Володимирович. Старший солдат, старший механік-водій, радіотелефоніст 2-ї протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону 54-ї окремої механізованої бригади.

Народився 26 травня 1990 року в селі Ботієве Приазовського району Запорізької області.

Вступив на військову службу за контрактом у вересні 2016-го.

Похований у рідному селі.

Залишилися мати, брат, дружина і 6-річний син.

10. Олександр Чопенко "Колдун"

Загинув 17 січня близько 21:00 від кульового поранення під час обстрілу поблизу села Гранітне (Волноваський район на Донеччині).

Олександр Анатолійович Чопенко народився 30 жовтня 1969 року в селі Саївка П'ятихатського району Дніпропетровської області, там і мешкав.

У 1986 році був призваний на строкову військову службу, пройшов Афганістан.

Закінчив СПТУ №77 в селі Саксагань, де здобув фах тракториста-машиніста, та курси водіїв у школі ДОСААФ в Жовтих Водах.

Працював трактористом, водієм бензовоза.

Мав п'ять дітей – чотирьох доньок і єдиного сина.

У 2014-2015 роках був мобілізований. Служив у 21-й бригаді охорони Нацгвардії в секторі М.

Після демобілізації навчався підприємницькій діяльності, мріяв створити власний бізнес. Але коли до війська пішов його син Олександр, батько знову повернувся на службу – в один підрозділ із сином.

У лютому 2016-му "Колдун", як його називали, підписав перший контракт із ЗСУ – на півроку, служив у 93 омбр. Із жовтня 2016-го – в 54-й бригаді на Світлодарській дузі. 26 червня 2017 року знову підписав контракт із ЗСУ, а в грудні його продовжив.
48-річний чоловік був командиром відділення кулеметного взводу 11 омпб "Київська Русь" 59 омпбр.

Поховали воїна 21 січня в рідному селі.

11. Сергій Сергієнко "Полтава"

"Полтава", як його називали побратими, загинув близько 7:45 22 січня від тяжких осколкових поранень під час мінометного обстрілу поблизу смт Луганське на Світлодарській дузі. Пораненого Сергія не встигли довезти до лікарні, дорогою його серце зупинилось.

Солдат, снайпер 1-го відділення взводу снайперів 54 омбр, Сергій Олексійович Сергієнко народився 22 липня 1988 року в селі Новоаврамівка Хорольського району Полтавської області.

Рано втратив батька. З дитинства працював на фермі та у будівельній бригаді в селі.

2006 року вступив до Хомутецького зооветеринарного технікуму, де здобув фах ветеринарного фельдшера.
Працював за спеціальністю в агрохолдингу "Астарта" та оператором на молокоблоці.

На контракт до ЗСУ прийшов у жовтні 2016 року.

Похований у рідній Новоаврамівці.

Залишилися мати і дві сестри.

12. Мирослав Сливка "Манах"

27 січня військовослужбовець сил АТО загинув внаслідок снайперського обстрілу українських позицій поблизу смт Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області (вогонь вівся з боку окупованої Пантелеймонівки).

Полеглий – нацгвардієць із 1-го батальйону особливого призначення ім. генерала Кульчицького 27-ї окремої бригади НГУ, старший солдат Сливка Мирослав Миколайович.

По війні він узяв собі жартівливий позивний "Манах" і навіть ображався, коли його прозивали "Монахом" через "о".

Народився боєць 17 січня 1990 року в місті Полонне Хмельницької області.

У 2012 році закінчив Житомирський національний агроекологічний університет (НАЕУ). До серпня 2014 року працював агрономом в агрохолдингу "Мрія". Надалі – пішов на службу в Нацгвардію. Із 2015 року підписав контракт з НГУ.

Залишилися мати, сестра і брат.

13. Артем Скупейко

22-річний морпіх Артем Скупейко з Херсонщини загинув 30 січня на Приазов'ї, в районі Водяного-Талаківки – вдень, коли противник вів вогонь по позиціях сил АТО з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.

Старший матрос, снайпер-розвідник 503 обмп (в/ч А1275, Маріуполь) 36-ї окремої бригади морської піхоти Скупейко Артем Вікторович народився 22 березня 1995 року в смт Горностаївка.

Із 2013 року проходив "строчку". У березні 2016-го став на військову службу за контрактом, після підготовки у 198-му навчальному центрі ВМС був направлений в окремий батальйон морської піхоти.

Нагороджений відзнакою За оборону Маріуполя".

Прощання з героєм відбувається 1 лютого в рідній Горностаївці.

Залишились мати та 2-річна сестра.

14. Ян Пуцулай

В останній день місяця, 31 січня, загинув один український військовий – Ян Пуцулай із 79-ї окремої десантно-штурмової бригади (Миколаїв).

"…Від тяжкого поранення, несумісного з життям, загинув військовослужбовець бригади, навідник, солдат Ян Пуцулай. Військовослужбовець отримав тяжке поранення під час виконання бойового завдання – внаслідок двостороннього бою на бойових позиціях біля населеного пункту Авдіївка Донецької області", – сказано в повідомленні 70 одшбр.

Ян родом із заснованого німецькими переселенцями села Калабатине Березанського району Миколаївщини. У серпні йому виповнилося 22 роки.

На військовій службі за контактом перебував з 2016 року, з кінця вересня 2017 року проходив службу в окремій бригаді ДШВ Миколаєва.

Залишилися батько та мати.

 

Лютий

9 загиблих, 47 поранених

1. Олександр Рибальченко "Пломба"

Побратими говорять про Сашка Рибальченка як про надзвичайно відчайдушного та хороброго бійця з загостреним почуттям справедливості. Коли боєць чергував на блокпосту, мав за звичку знімати пломби з автомобілів з опечатаними дверима для перевірки вантажу. За свою небайдужість отримав позивний – "Пломба".

У грудні 2017 року указом президента України Олександр був нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".

Дівчина Олександра – Олена Дмитренко – служила з ним в одному підрозділі. Нещодавно вона пішла у декретну відпустку; нині перебуває на п'ятому місяці вагітності.

"На жаль, дитина ніколи не побачить тата…" – ідеться в повідомленні 93-ї механізованої бригади Рибальченка.

Він був розвідник, командир відділення 93 омбр.

Хлопця поховали у неділю, 4 лютого, в рідному селі Коржове Сватівського району Луганської області.

Він – один із багатьох мешканців Донбасу, хто став до лав Збройних сил України, аби захищати Батьківщину від російського агресора.

"Пломбі" було 23. Народився 11 січня 1994 року. Сашка виховувала бабуся разом із його чотирма братами і сестрами.

Олександр воював за Україну з самого початку бойових дій на Сході у 2014 році. Спочатку був добровольцем батальйону МВС "Луганськ-1", а у 2015-му підписав контракт із ЗСУ, став до лав 93-ї бригади.
Воював у Пісках, Трьохізбенці, у районі Бахмутської траси.

Загинув 1 лютого під Маріуполем внаслідок підриву на невстановленому вибуховому пристрої (ворожій розтяжці), здійснюючи додаткову розвідку місцевості.

Спершу штаб АТО не повідомляв про бойові втрати того дня, однак згодом підтвердив.

2. Дмитро Сисков "Провідник"

15 лютого представники громадської організації "Союз ветеранів Афганістану Луганщини" за присутності спостерігачів ОБСЄ передали українській стороні з боку ОРЛО тіло військовослужбовця Збройних сил України Дмитра Сискова із 58-ї мотопіхотної бригади, який загинув 12 лютого.
Передача тіла традиційно відбулася на мосту біля міста Щастя.

Протягом трьох днів тіло перебувало в моргу міста Кадіївка (кол. Стаханов) на непідконтрольній території.

Сторона бойовиків "ЛНР" заявляла, нібито 12 лютого вони "припинили спробу прориву диверсійно-розвідувальної групи ЗСУ" біля села Жолобок, і троє військовослужбовців ЗСУ були вбиті, один – доставлений у морг Кадіївки.

У Збройних силах України заявили про одного загиблого в районі селища Кримське – чернігівця Дмитра Сискова, позивний "Провідник" із 16 омпб 58 омпбр. Товариші по службі говорили про обстріл або осколкове смертельне поранення.
Інформацію про інших загиблих в ЗСУ спростували. Ще один військовий був поранений і доставлений у шпиталь Харкова.

Ідеться про інцидент на ділянці фронту, де відстань між сторонами становить приблизно 35 метрів, розповів у сюжеті Військового ТБ армієць на ім'я Сергій. У 58-й бригаді заявляють про прихід до українських позицій ДРГ противника.

"Намагаючись оволодіти ними, бойовики захопили в полон пораненого бійця (Сискова), який до останнього набою стримував противника, надаючи можливість побратимам зайняти позиції і вибити російського агресора.
Пораненого тягнули полем, не надавши першої медичної допомоги. А потім нахабно заявили про його смерть. Підтвердженням цього є фото, які терористи надсилали побратимам загиблого, супроводжуючи жахливі світлини погрозами та приниженнями", – ідеться в повідомленні підрозділу.

Сисков Дмитро Вадимович, позивний "Провідник" – військовослужбовець 16-го окремого мотопіхотного батальйону "Полтава" 58 омпбр, молодший сержант, водій.

"Він завжди був усміхненим, веселим, енергійним… "Проводник" залишиться саме таким в нашій пам'яті. Вічна пам'ять…" – зазначено на ФБ-сторінці 16 омпб.

Дмитрові Сискову було 37 років. Народився 18 червня 1980 року в місті Чернігів.

У 1997 році закінчив чернігівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №2.

Із 1998-го по 2000 рік проходив строкову військову службу в МНС (на посаді водія-хіміка).

У 2004-му вступив до Остерського коледжу будівництва та дизайну, але полишив навчання. Працював у ТОВ "Нормаль-Україна" майстром будівельних та монтажних робіт.

У січні 2015 року пройшов навчання у таборі глибинної розвідки в Ніжині, бтро "Чернігів". З травня 2015-го по вересень 2016 року – в складі 4-ї роти батальйону Нацгвардії "Донбас" на посаді водія (КрАЗ), пройшов також підготовку на водія БТР.

Пройшов Маріуполь, Широкине, у липні 2015-го нагороджений нагрудним знаком НГУ "За доблесну службу".

У вересні 2016 року підписав контракт із ЗСУ. Як і чимало колишніх нацгвардійців "Донбасу", прийшов до 16 омпб "Полтава" 58-ї бригади.

В лютому 2017-го разом із побратимами з 16-го батальйону під час відпустки брав участьу громадській блокаді ОРДЛО в районі Бахмута. Поширював у соцмережі дописи "Штабу блокади торгівлі на крові" на чолі з Семеном Семенченком.

З літа 2017-го — на передовій на Луганщині.

Похований 17 лютого в Чернігові на Алеї героїв кладовища "Яцево".

Залишилась мати.

 

3. Олександр Гречук "Якут"

15 лютого під час обстрілу в Приазов'ї загинув Гречук Олександр Васильович, позивний "Якут" – старший матрос із 503-го окремого батальйону морської піхоти 36 обрмп 36 обрмп ВМС ЗСУ.

36-та бригада виконує бойові завдання в районі приморського села Широкине Донецької області.

Морпіхові Гречуку було 38 років. Народився 13 квітня 1979 року в селі Степове (Слобожанська селищна громада) Дніпровського району Дніпропетровської області.

Олександр одружився під час служби в ЗСУ в червні 2017 року. Тоді на урочистій церемонії в РАЦСі смт Слобожанське (колишнє Ювілейне) були присутні та вітали воїна голова Дніпровської районної ради і бойові побратими.

– Олександре, як почуваєте себе в статусі чоловіка?!
– Почуваюся в безпеці! – сказав він тоді…

4. Юрій Кушнір

Вранці 18 лютого у військовому шпиталі в Києві помер боєць батальйону "Донбас-Україна" ЗСУ Юрій Кушнір, за життя якого медики боролися понад півроку.

Фатальними для воїна стало поранення, отримане від кулі снайпера ще 30 липня 2017 року в Мар'їнці (Донецька область).

"Перший постріл промазав – вдарило поруч з ним у колоду. Миттєво пролунав другий постріл – потрапило в живіт збоку. Йому негайно зробили операцію, була велика крововтрата", – згадував на похороні побратим загиблого Олександр Мітяєв.

"…З того часу його лікували. Ми поміняли вже три госпіталі. Лікарі кажуть, не витримало серце, організм надто виснажений", – розповів брат загиблого, Євген.

Поховали воїна на малій батьківщині 21 лютого.

Юрій Миколайович Кушнір народився 19 червня 1978 року в селі Жилинці Ярмолинецького району Хмельницької області. Був сержантом, радіотелеграфістом 1-ї штурмової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна" 54 омбр Збройних сил України.
На війні – з 2014 року, коли пішов добровольцем у спецпідрозділ МВС – хмельницьку роту "Богдан".

"Він боровся до останнього. Він мріяв одужати і стати до строю. Він мав велику жагу до життя. Але… Ще одна втрата побратима. Та в серцях і пам'яті ви завжди з нами", – зазначають його побратими на сторінці батальйону.

Як повідомляв прес-центр штабу АТО, 30 липня 2017 року бойовикивідкривали вогонь по позиціях Збройних сил України загалом 26 разів. У той день поранення отримали четверо українських військовослужбовців.

У 2018 році на Донбасі загинуло 135 українських воїнів. 

Це армійці ЗСУ, військовослужбовці Нацгвардії, бійці добровольчих підрозділів. Серед них – двоє жінок. "Новинарня" підготувала список загиблих бійців з фотографіями.

 

Січень

14 загиблих і померлих від ран 45 поранених

1. Олександр Ковтун

Мартиролог 2018 року відкрив 32-річний старший стрілець 13-го окремого мотопіхотного батальйону "Чернігів-1" 58 омпбр ЗСУ Ковтун Олександр Григорович.
Уже о 1:05 1 січня він підірвався на вибуховому пристрої на спостережному пункті поблизу смт Новотошківське Попаснянського району на Луганщині.

"Унаслідок вогневих провокацій [1 січня] жоден український військовик не постраждав. Проте без втрат не обійшлося. У районі населеного пункту Новотошківське один військовослужбовець Збройних сил України підірвався на вибуховому пристрої, унаслідок чого дістав численні поранення, не сумісні з життям", – підтвердив на брифінгу речник Міноборони з питань АТО Олександр Мотузяник.

Після строкової служби в ЗСУ Сашко Ковтун працював в охоронних структурах. На початку війни проходив військову службу по мобілізації. Потім трохи відпочив, а в листопаді 2016 року повернувся до Збройних сил на контракт. На фронті – з липня 2017-го.

5 січня було оголошене днем жалоби в Шосткинському районі Сумської області – там у селі Клишки ховали його уродженця Ковтуна. До свого 33-річчя (22 січня) він не дожив зовсім трохи.

Залишились батько і сестра.

2. Володимир Анадимб "Бетмен"

Володимир Борисович Анадимб загинув 10 січня о 8:15 внаслідок гранатометного обстрілу опорника ЗСУ поблизу селища Новолуганське, що на Світлодарській дузі. Уламок гранати влучив бійцеві в шию, і він помер від значної крововтрати по дорозі до шпиталю.

Старший солдат, розвідник розвідувального взводу розвідувально-диверсійної роти 46 обсп "Донбас Україна" ЗСУ.

Народився 14 жовтня 1986 року на Херсонщині (село Федорівка, Каховський район).

Служив строкову службу (десантник). Після армії одружився й переїхав у село Тереблече Глибоцького району Чернівецької області, де етнічну більшість (80%) становлять румуни. Саме там народився відомий співак Іво Бобул.
Працював у Чернівцях.

У 2014-2015 роках – мобілізований до Збройних сил України, служив кухарем у 8-му батальйоні тероборони "Поділля" (8 омпб), учасник АТО.
У червні 2016-го прийшов на контракт у батальйон "Донбас Україна".

Похований у селі Тереблече.

Залишилися дружина і двоє синів, батьки та брат.

3. Віктор Сухін

10 січня двоє українських військових 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57 омпбр ЗСУ загинули під час виконання бойового завдання, коли їхня БРДМ-2 (бойова розвідувально-дозорна машина) підірвалася на фугасі, долаючи водойму поблизу села Піски під Донецьком. Вибух на березі був настільки потужним, що БРДМ перекинулася, її шматки розкидало в радіусі 200 метрів.

Один із загиблих – 37-річний водій мотопіхотної роти 34-го кіровоградського батальйону Сухін Віктор Вікторович.

Народився 17 грудня 1979 року в селі Димине (Новоукраїнський район Кіровоградщини). Там і похований.

На військовій службі за контрактом був трохи більш як місяць – із 30 листопада 2017-го.

Залишилися дружина й донька 2008 р.н.

4. Геннадій Вегера "Зелений"

Геннадій Петрович Вегера – другий загиблий унаслідок підриву БРДМ 10 січня під Пісками.

Солдат, старший стрілець 3-ї мотопіхотної роти 34 омпб 57 омпбр.

Народився 10 травня 1980 року в селі Курилівка Волочиського району Хмельницької області.

Закінчив СПТУ №21 у Полтаві, отримавши фах електрогазозварювальника.

У 1998-2000 роках служив у 3-му полку спецпризначення в Криму, далі шість років – у спецпідрозділі воєнізованої охорони.
Працював у ТОВ "Аграрна компанія 2004".

На фронт пішов добровольцем, із травня 2014-го – у 34-му кіровоградському батальйоні тероборони "Батьківщина", воював у районі Горлівки. У березні 2015-го відряджений до 128-ї бригади ЗСУ в Краматорськ, охороняв штаб.

"Зелений", як його називали, дістав важке поранення ніг на Луганщині, після лікування служив у підрозділі охорони, супроводжував військових медиків.

З осені 2016-го – знову на передовій. У травні 2017 повернувся до 34-го батальйону, в район Донецького аеропорту.

Похований у рідній Курилівці.

Залишилися мати, брат і сестра, дружина з двома доньками від її першого шлюбу та їхня спільна донька, яка 2017 року пішла в перший клас.

Геннадій розповідав про свято 1 вересня журналістам: "У мене був шалений бій. Після бою набрав її, взяла телефон, і ми разом провели півтори години на лінійці. Слухав виступи дітей і плакав. Стало шкода, що я на війні, а моя дитина сама без батька".

5. Тимофій Пухальський "Мурчик"

26 січня Тимофій мав одружитися в Мирнограді (колишній Димитров) на Донеччині, де живе його наречена. А 4 лютого – відзначили 30-річчя.

Однак не судилося. 11 січня близько 12:15 сапер Пухальський Тимофій Вікторович загинув біля села Славне (Мар'їнський район) внаслідок підриву під час виконання бойового завдання з розмінування. Як повідомили в частині, відбулася детонація міни ТМ-62 під час переведення мінно-вибухового механізму з бойового положення у транспортне.

Старший солдат Пухальський був сапером 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Мобілізований у 2015 році з Кривого Рогу. Позивний "Мурчик". Учасник АТО, сапер-гранатометник.
У серпні 2017-го повернувся до Збройних сил на контракт в уже рідну 30-ту бригаду.

Народився 4.02.1987 в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Хлопця виховувала бабуся.

Похований 16 січня у Мирнограді Донецької області на кладовищі "Степове". Ближче до коханої.

6. Андрій Витвицький "Спікер"

Штаб АТО і речники Міноборони й надалі не включають до бойових втрат загиблих добровольців ДУК і УДА та не згадують про них у зведеннях. Хоча нелегалізовані добробатівці на відведених їм ділянках передової воюють на рівні зі Збройними силами, а часто й активніше.

Увечері 16 січня в промзоні Авдіївка на міні підірвалися двоє бійців Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". Андрій Витвицький "Спікер" помер майже одразу. Михайла Дімітрова "Гайдамаку" довезли до шпиталю, де він помер наступного дня.

Андрій Витвицький народився 31 грудня 1987 року в Івано-Франківську. Навчався у католицькій Вищій духовній семінарії у Львові.

"Семінаристи та вірні всієї нашої архідієцезії дякують за життя та служіння Андрія та просять в своїх молитвах вічне спочивання для нього.
Вічне спочивання дай йому Господи, а світло віковічне нехай йому світить", – зазнанчено в дописі на сайті Львівської римо-католицької архідієцезії.

Користувачі соцмереж, побратими Витвицького пишуть:

• "Неймовірно позитивний Спікер. Завжди з посмішкою, з турботою, з цікавими історіями. Людина, яка завжди була з книгою і дуже смачно готувала".
• "Нарваний, правильний, рішучий. Веселун. Часом здавалося що не міг сидіти без активних дій ні хвилини. Жив повним життям і на повну. Закінчив духовну семінарію, але мав покликання воїна. Тому прийшов на Майдан робити революцію (був у групі швидкого реагування "Черепахи")".

Після Майдану Спікер пішов добровольцем на фронт. Воював у розвідгрупі "Санти" ДУК ПС.

З Андрієм урочисто попрощалися на Майдані в Києві. Похований у рідному Франківську.

Залишилися мати, сестра, дружина і маленька дочка.

7. Михайло Дімітров "Гайдамака"

Боєць ДУК "Правий сектор" Михайло Сергійович Дімітров, друг Гайдамака, помер від ран 17 січня – наступного дня після підриву на міні в Авдіївській промзоні.

Козак, характерник, холодноярець. Загальний улюбленець і власник колоритної шапки зі шликом.

Він народився 26 жовтня 1983 року, жив у місті Сміла на Черкащині. Навчався у Національному університеті харчових технологій (інженер-електрик). Служив строкову службу.
Працював за фахом на кондфабриці "Меркурій" у Смілі, був інденером з охорони праці.

Пройшов Майдан. На фронті з 2014-го. Воював у лавах ДУК "Правий сектор", у Нацгвардії (батальйоні імені Кульчицького), знову повернувся в ДУК – у розвідувальний підрозділ "Санти". Обороняв Донецький аеропорт. Останнім часом воював під Авдіївкою.
Був мінометником. Побратими кажуть – просто видатним.

Залишилися батько та донька, плакат із якою боєць на фронті тримав біля ліжка.

Похований у селі Костянтинівка Смілянського району поруч із могилами матері й брата.

 

8. Дмитро Іванов "Акула"

17 січня в зоні АТО – в районі Світлодарської дуги – на вибуховому пристрої під час перевезення особового складу підірвався ще один броньовик ЗСУ. Ймовірно, на засніженій дорозі МТ-ЛБ (багатоцільовий тягач легкоброньований) 54 омбр з'їхав із колії і наскочив на міну чи фугас.
Загинули два члени екіпажу, які перебували всередині "мотолиги", ще п'ять бійців дістали поранення (відео).

Серед полеглих – командир взводу, старший сержант Сергій Іванов, позивний "Акула".

Народився 16 листопада 1988 року в смт Нові Санжари Полтавської області.

Вчився у Хорольському агропромисловому коледжі, але не закінчив його – пішов до армії. "Строчку" проходив на 275-му арсеналі зберігання артилерійських боєприпасів у селі Новобогданівка Запорізької області (у 2006-му, через два роки після катастрофічних вибухів на тих артскладах). Надалі – на контракті з ВМСУ, старший радіотелефоніст передаючого відділення на флагмані українського флоту "Гетьман Сагайдачний" (звідти позивний Сергія – "Акула").

Після звільнення працював в охоронних структурах у Києві.

У серпні 2014 року був мобілізований, служив у 93-й механізованій бригаді ЗСУ. Опанував фах керування РСЗВ. У зоні АТО – з жовтня 2014-го. Був командиром бойової машини БМ-21 "Град".

Майже одразу після ДМБ пішов на військову службу за контрактом, знову в АТО. Спершу в 93-тю, далі – у 54-ту бригаду. Займав посаду взводного в батареї 2-ї протитанкової артилерійської батареї бригадної артилерійської групи 54 омбр.

Похований 19 січня на центральному кладовищі селища Нові Санжари.

Залишились дружина й донька, мати, вітчим, сестра і брат.

9. Дмитро Беляєв

Другий загиблий від підриву МТ-ЛБ на Світоларці 17 січня – Беляєв Дмитро Володимирович. Старший солдат, старший механік-водій, радіотелефоніст 2-ї протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону 54-ї окремої механізованої бригади.

Народився 26 травня 1990 року в селі Ботієве Приазовського району Запорізької області.

Вступив на військову службу за контрактом у вересні 2016-го.

Похований у рідному селі.

Залишилися мати, брат, дружина і 6-річний син.

10. Олександр Чопенко "Колдун"

Загинув 17 січня близько 21:00 від кульового поранення під час обстрілу поблизу села Гранітне (Волноваський район на Донеччині).

Олександр Анатолійович Чопенко народився 30 жовтня 1969 року в селі Саївка П'ятихатського району Дніпропетровської області, там і мешкав.

У 1986 році був призваний на строкову військову службу, пройшов Афганістан.

Закінчив СПТУ №77 в селі Саксагань, де здобув фах тракториста-машиніста, та курси водіїв у школі ДОСААФ в Жовтих Водах.

Працював трактористом, водієм бензовоза.

Мав п'ять дітей – чотирьох доньок і єдиного сина.

У 2014-2015 роках був мобілізований. Служив у 21-й бригаді охорони Нацгвардії в секторі М.

Після демобілізації навчався підприємницькій діяльності, мріяв створити власний бізнес. Але коли до війська пішов його син Олександр, батько знову повернувся на службу – в один підрозділ із сином.

У лютому 2016-му "Колдун", як його називали, підписав перший контракт із ЗСУ – на півроку, служив у 93 омбр. Із жовтня 2016-го – в 54-й бригаді на Світлодарській дузі. 26 червня 2017 року знову підписав контракт із ЗСУ, а в грудні його продовжив.
48-річний чоловік був командиром відділення кулеметного взводу 11 омпб "Київська Русь" 59 омпбр.

Поховали воїна 21 січня в рідному селі.

11. Сергій Сергієнко "Полтава"

"Полтава", як його називали побратими, загинув близько 7:45 22 січня від тяжких осколкових поранень під час мінометного обстрілу поблизу смт Луганське на Світлодарській дузі. Пораненого Сергія не встигли довезти до лікарні, дорогою його серце зупинилось.

Солдат, снайпер 1-го відділення взводу снайперів 54 омбр, Сергій Олексійович Сергієнко народився 22 липня 1988 року в селі Новоаврамівка Хорольського району Полтавської області.

Рано втратив батька. З дитинства працював на фермі та у будівельній бригаді в селі.

2006 року вступив до Хомутецького зооветеринарного технікуму, де здобув фах ветеринарного фельдшера.
Працював за спеціальністю в агрохолдингу "Астарта" та оператором на молокоблоці.

На контракт до ЗСУ прийшов у жовтні 2016 року.

Похований у рідній Новоаврамівці.

Залишилися мати і дві сестри.

12. Мирослав Сливка "Манах"

27 січня військовослужбовець сил АТО загинув внаслідок снайперського обстрілу українських позицій поблизу смт Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області (вогонь вівся з боку окупованої Пантелеймонівки).

Полеглий – нацгвардієць із 1-го батальйону особливого призначення ім. генерала Кульчицького 27-ї окремої бригади НГУ, старший солдат Сливка Мирослав Миколайович.

По війні він узяв собі жартівливий позивний "Манах" і навіть ображався, коли його прозивали "Монахом" через "о".

Народився боєць 17 січня 1990 року в місті Полонне Хмельницької області.

У 2012 році закінчив Житомирський національний агроекологічний університет (НАЕУ). До серпня 2014 року працював агрономом в агрохолдингу "Мрія". Надалі – пішов на службу в Нацгвардію. Із 2015 року підписав контракт з НГУ.

Залишилися мати, сестра і брат.

13. Артем Скупейко

22-річний морпіх Артем Скупейко з Херсонщини загинув 30 січня на Приазов'ї, в районі Водяного-Талаківки – вдень, коли противник вів вогонь по позиціях сил АТО з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.

Старший матрос, снайпер-розвідник 503 обмп (в/ч А1275, Маріуполь) 36-ї окремої бригади морської піхоти Скупейко Артем Вікторович народився 22 березня 1995 року в смт Горностаївка.

Із 2013 року проходив "строчку". У березні 2016-го став на військову службу за контрактом, після підготовки у 198-му навчальному центрі ВМС був направлений в окремий батальйон морської піхоти.

Нагороджений відзнакою За оборону Маріуполя".

Прощання з героєм відбувається 1 лютого в рідній Горностаївці.

Залишились мати та 2-річна сестра.

14. Ян Пуцулай

В останній день місяця, 31 січня, загинув один український військовий – Ян Пуцулай із 79-ї окремої десантно-штурмової бригади (Миколаїв).

"…Від тяжкого поранення, несумісного з життям, загинув військовослужбовець бригади, навідник, солдат Ян Пуцулай. Військовослужбовець отримав тяжке поранення під час виконання бойового завдання – внаслідок двостороннього бою на бойових позиціях біля населеного пункту Авдіївка Донецької області", – сказано в повідомленні 70 одшбр.

Ян родом із заснованого німецькими переселенцями села Калабатине Березанського району Миколаївщини. У серпні йому виповнилося 22 роки.

На військовій службі за контактом перебував з 2016 року, з кінця вересня 2017 року проходив службу в окремій бригаді ДШВ Миколаєва.

Залишилися батько та мати.

 

Лютий

9 загиблих, 47 поранених

1. Олександр Рибальченко "Пломба"

Побратими говорять про Сашка Рибальченка як про надзвичайно відчайдушного та хороброго бійця з загостреним почуттям справедливості. Коли боєць чергував на блокпосту, мав за звичку знімати пломби з автомобілів з опечатаними дверима для перевірки вантажу. За свою небайдужість отримав позивний – "Пломба".

У грудні 2017 року указом президента України Олександр був нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".

Дівчина Олександра – Олена Дмитренко – служила з ним в одному підрозділі. Нещодавно вона пішла у декретну відпустку; нині перебуває на п'ятому місяці вагітності.

"На жаль, дитина ніколи не побачить тата…" – ідеться в повідомленні 93-ї механізованої бригади Рибальченка.

Він був розвідник, командир відділення 93 омбр.

Хлопця поховали у неділю, 4 лютого, в рідному селі Коржове Сватівського району Луганської області.

Він – один із багатьох мешканців Донбасу, хто став до лав Збройних сил України, аби захищати Батьківщину від російського агресора.

"Пломбі" було 23. Народився 11 січня 1994 року. Сашка виховувала бабуся разом із його чотирма братами і сестрами.

Олександр воював за Україну з самого початку бойових дій на Сході у 2014 році. Спочатку був добровольцем батальйону МВС "Луганськ-1", а у 2015-му підписав контракт із ЗСУ, став до лав 93-ї бригади.
Воював у Пісках, Трьохізбенці, у районі Бахмутської траси.

Загинув 1 лютого під Маріуполем внаслідок підриву на невстановленому вибуховому пристрої (ворожій розтяжці), здійснюючи додаткову розвідку місцевості.

Спершу штаб АТО не повідомляв про бойові втрати того дня, однак згодом підтвердив.

2. Дмитро Сисков "Провідник"

15 лютого представники громадської організації "Союз ветеранів Афганістану Луганщини" за присутності спостерігачів ОБСЄ передали українській стороні з боку ОРЛО тіло військовослужбовця Збройних сил України Дмитра Сискова із 58-ї мотопіхотної бригади, який загинув 12 лютого.
Передача тіла традиційно відбулася на мосту біля міста Щастя.

Протягом трьох днів тіло перебувало в моргу міста Кадіївка (кол. Стаханов) на непідконтрольній території.

Сторона бойовиків "ЛНР" заявляла, нібито 12 лютого вони "припинили спробу прориву диверсійно-розвідувальної групи ЗСУ" біля села Жолобок, і троє військовослужбовців ЗСУ були вбиті, один – доставлений у морг Кадіївки.

У Збройних силах України заявили про одного загиблого в районі селища Кримське – чернігівця Дмитра Сискова, позивний "Провідник" із 16 омпб 58 омпбр. Товариші по службі говорили про обстріл або осколкове смертельне поранення.
Інформацію про інших загиблих в ЗСУ спростували. Ще один військовий був поранений і доставлений у шпиталь Харкова.

Ідеться про інцидент на ділянці фронту, де відстань між сторонами становить приблизно 35 метрів, розповів у сюжеті Військового ТБ армієць на ім'я Сергій. У 58-й бригаді заявляють про прихід до українських позицій ДРГ противника.

"Намагаючись оволодіти ними, бойовики захопили в полон пораненого бійця (Сискова), який до останнього набою стримував противника, надаючи можливість побратимам зайняти позиції і вибити російського агресора.
Пораненого тягнули полем, не надавши першої медичної допомоги. А потім нахабно заявили про його смерть. Підтвердженням цього є фото, які терористи надсилали побратимам загиблого, супроводжуючи жахливі світлини погрозами та приниженнями", – ідеться в повідомленні підрозділу.

Сисков Дмитро Вадимович, позивний "Провідник" – військовослужбовець 16-го окремого мотопіхотного батальйону "Полтава" 58 омпбр, молодший сержант, водій.

"Він завжди був усміхненим, веселим, енергійним… "Проводник" залишиться саме таким в нашій пам'яті. Вічна пам'ять…" – зазначено на ФБ-сторінці 16 омпб.

Дмитрові Сискову було 37 років. Народився 18 червня 1980 року в місті Чернігів.

У 1997 році закінчив чернігівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №2.

Із 1998-го по 2000 рік проходив строкову військову службу в МНС (на посаді водія-хіміка).

У 2004-му вступив до Остерського коледжу будівництва та дизайну, але полишив навчання. Працював у ТОВ "Нормаль-Україна" майстром будівельних та монтажних робіт.

У січні 2015 року пройшов навчання у таборі глибинної розвідки в Ніжині, бтро "Чернігів". З травня 2015-го по вересень 2016 року – в складі 4-ї роти батальйону Нацгвардії "Донбас" на посаді водія (КрАЗ), пройшов також підготовку на водія БТР.

Пройшов Маріуполь, Широкине, у липні 2015-го нагороджений нагрудним знаком НГУ "За доблесну службу".

У вересні 2016 року підписав контракт із ЗСУ. Як і чимало колишніх нацгвардійців "Донбасу", прийшов до 16 омпб "Полтава" 58-ї бригади.

В лютому 2017-го разом із побратимами з 16-го батальйону під час відпустки брав участьу громадській блокаді ОРДЛО в районі Бахмута. Поширював у соцмережі дописи "Штабу блокади торгівлі на крові" на чолі з Семеном Семенченком.

З літа 2017-го — на передовій на Луганщині.

Похований 17 лютого в Чернігові на Алеї героїв кладовища "Яцево".

Залишилась мати.

 

3. Олександр Гречук "Якут"

15 лютого під час обстрілу в Приазов'ї загинув Гречук Олександр Васильович, позивний "Якут" – старший матрос із 503-го окремого батальйону морської піхоти 36 обрмп 36 обрмп ВМС ЗСУ.

36-та бригада виконує бойові завдання в районі приморського села Широкине Донецької області.

Морпіхові Гречуку було 38 років. Народився 13 квітня 1979 року в селі Степове (Слобожанська селищна громада) Дніпровського району Дніпропетровської області.

Олександр одружився під час служби в ЗСУ в червні 2017 року. Тоді на урочистій церемонії в РАЦСі смт Слобожанське (колишнє Ювілейне) були присутні та вітали воїна голова Дніпровської районної ради і бойові побратими.

– Олександре, як почуваєте себе в статусі чоловіка?!
– Почуваюся в безпеці! – сказав він тоді…

4. Юрій Кушнір

Вранці 18 лютого у військовому шпиталі в Києві помер боєць батальйону "Донбас-Україна" ЗСУ Юрій Кушнір, за життя якого медики боролися понад півроку.

Фатальними для воїна стало поранення, отримане від кулі снайпера ще 30 липня 2017 року в Мар'їнці (Донецька область).

"Перший постріл промазав – вдарило поруч з ним у колоду. Миттєво пролунав другий постріл – потрапило в живіт збоку. Йому негайно зробили операцію, була велика крововтрата", – згадував на похороні побратим загиблого Олександр Мітяєв.

"…З того часу його лікували. Ми поміняли вже три госпіталі. Лікарі кажуть, не витримало серце, організм надто виснажений", – розповів брат загиблого, Євген.

Поховали воїна на малій батьківщині 21 лютого.

Юрій Миколайович Кушнір народився 19 червня 1978 року в селі Жилинці Ярмолинецького району Хмельницької області. Був сержантом, радіотелеграфістом 1-ї штурмової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна" 54 омбр Збройних сил України.
На війні – з 2014 року, коли пішов добровольцем у спецпідрозділ МВС – хмельницьку роту "Богдан".

"Він боровся до останнього. Він мріяв одужати і стати до строю. Він мав велику жагу до життя. Але… Ще одна втрата побратима. Та в серцях і пам'яті ви завжди з нами", – зазначають його побратими на сторінці батальйону.

Як повідомляв прес-центр штабу АТО, 30 липня 2017 року бойовикивідкривали вогонь по позиціях Збройних сил України загалом 26 разів. У той день поранення отримали четверо українських військовослужбовців.