Редакционная строка
31.12.2018
3. Андрій Єлістратов
Андрій Єлістратов із 14 омбр загинув близько 17:30 у районі міста Золоте на Луганщині: ВАЗ-2101, який був переданий у частину волонтерами, бойовики вразили з ПТРК. Це сталося, коли українські військовослужбовці зупинилися, щоб допомогти пасажирам цивільного авто, яке стояло посеред дороги. У цей час окупанти з боку селища Молодіжне відкрили вогонь із протитанкового ракетного комплексу. Від вибуху ракети 26-річний розвідник Єлістратов загинув на місці, ще один боєць дістав поранення.
Також було поранено цивільну мешканку села Катеринівка, яка проходила поруч.
Андрій Єлістратов народився 23 жовтня 1991 року в Латвії, у місті Рига.
У 1994 році разом із родиною переїхав жити в Україну, до Луцька.
Навчався в НВК "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №10 – професійний ліцей" та у Волинському коледжі Національного університету харчових технологій.
Із 2010-го до 2013 року служив за контрактом у 30-й окремій Новоград-Волинській бригаді ЗСУ.
Після початку війни з Росією, 9 квітня 2014 року, був призваний на військову службу в першій черзі мобілізації. 28 липня 2014 року хлопець отримав поранення під час виконання завдань у зоні АТО. У 2015 році був демобілізований.
Утретє до українського війська Андрій Єлістратов прийшов у березні 2016-го, коли підписав контракт і став до лав 14 омбр.
Неодружений.
Похований на міському кладовищі Луцька у селі Гаразджа на Алеї почесних поховань.
4. Дмитро Український "Шубін"
Дмитро Український сам родом із Донбасу. Тож узяв позивний на честь персонажа донбаського фольклору – Шубіна, доброго духа, який нібито живе в забоях.
Народився Дмитро 3 листопада 1979 року в місті Кіровське (тепер – Хрестівка) Донецької області. Із 2014 року цей населений пункт – під окупацією.
Останнім часом Український мешкав у Лисичанську на Луганщині.
На початку серпня 2014-го чоловік добровольцем пішов на фронт у складі батальйону міліції спецпризначення складі "Луганськ-1". Був сержантом Виконував завдання в районі Сєвєродонецька, Дебальцевого, Щастя, Кримського.
Із 2017-го "Шубін" – на службі за контрактом у ЗС України.
Молодший сержант, командир відділення штабних машин взводу управління розвідувальної роти 24 омбр.
Загинув Український як герой 8 серпня в бою на північ від окупованої Горлівки.
Через два тижні стало відомо, що завдяки цим бойовим діям ЗСУ взяли під контроль 10 кв. км території.
…Прикриваючи розвідгрупу в "сірій зоні", Дмитро, як командир групи прикриття, повідомив про засідку, яку влаштували окупанти, і разом із 19-річним побратимом вступив у бій з переважаючими силами противника. Переконавшись, що основна група вийшла з району виконання завдання, Український дав підлеглому наказ на відхід. Після цього зв'язок із "Шубіним" було втрачено, пошуки не дали результатів.
Надалі було встановлено, що Дмитро загинув. Його тіло евакуювали бойовики.
Їхні речники брехали, нібито донбасівець "все усвідомив" і йшов здаватися…
10 серпня тіло воїна передали українській стороні.
Поховали Українського 15 серпня в Лисичанську.
Там залишилась дружина. Дмитро одружився лише за тиждень до загибелі…
5. Сергій Цепух
Волинянин Сергій Цепух загинув внаслідок "роботи" ворожого снайпера 9 серпня на околиці міста Мар'їнка під Донецьком. Увечері, коли хлопець чергував на спостережному пункті, куля влучила просто в обличчя…
Назавжди 26-річний старший сержант, фельдшер медичного пункту 3-го механізованого батальйону 28-ї окремої мехбригади ЗСУ.
Сергій народився 3 квітня 1992 року в селі Видерта Камінь-Каширського району. Закінчив Рівненський державний медичний коледж за фахом фельдшера.
Восени 2012 року був призваний на військову строкову службу. А з початком війни, у 2014-му, добровольцем прийшов до військкомату та вступив на службу за контрактом у Нацгвардії.
Був санінструктор 1-го полку охорони ОВДО у Дніпрі. Із 2017-го року працював там медиком у військовому госпіталі.
У квітні 2018 року продовжив службу за контрактом у ЗСУ. Його посада була – головний сержант взводу охорони 196-го Центру управління та оповіщення Повітряного командування "Схід".
Із середини червня Цепуха залучили до операції Об'єднаних сил у складі 28 омбр.
Неодружений, залишились батьки і брат.
Похований у рідному селі Видерта на Волині.
6. Михайло Яровий
40-річний Михайло Яровий із 28-ї механізованої бригади ЗСУ загинув увечері 13 серпня від множинних осколкових поранень в результаті підриву на міні в районі Мар'їнки, коли під час переміщення на спостережному посту почув постріл і пішов перевірити.
Він народився 19 вересня 1977 року в Кропивницькому (тоді – Кіровоград).
Закінчив ВПТУ №4 за спеціальністю слюсаря-ремонтника. Працював на заводах ("Червона зірка", "Креатив"), приватних підприємствах Кропивницького.
Із квітня 2018 року пішов до Збройних сил, після навчання в 169 НЦ "Десна" підписав контракт.
Солдат, гранатометник із 3-го механізованого батальйону 28 омбр.
Залишилися мати, цивільна дружина і маленька дитина.
Похований на Почесній алеї Рівнянського кладовища в Кропивницькому.
7. Федір Балахчі
Він загинув майже вдома, на малій батьківщині.
Федір Федорович Балахчі народився 27 листопада 1972 року в селищі Сартана, що підпорядковане міськраді Маріуполя Донецької області.
До війни працював водієм. На фронті – з 2014-го. Служив спершу в Держприкордонслужбі, а у 2016-му став до лав Військово-Морських сил ЗСУ на військову службу за контрактом.
Старший матрос, водій зі взводу вогневої підтримки 2-ї роти морської піхоти 503-го окремого батальйону морської піхоти 36 обрмп.
Життя Балахчі обірвалося 14 серпня близько 19:00 на Маріупольському напрямку, поблизу села Гнутове, унаслідок масованого ворожого обстрілу з гармат калібру 122 мм та мінометів.
Федір якраз мився в саморобному душі, коли раптом почався обстріл – він загинув на місці, ще троє військовослужбовців дістали осколкових поранень, серед них 20-річна дівчина-зв'язківець, теж із Маріуполя.
Похований морпіх у Маріуполі. Залишились батьки, дружина, двоє дорослих дітей та внук.
8. Василь Крищук
Волинянин Василь Крищук був великим патріотом України, активним у громадському й політичному житті – входив до партії ВО "Свобода", брав участь у Революції Гідності.
На фронт пішов добровольцем у липні 2014 року, в складі батальйону МВС БПСМОП "Січ". Мав тоді позивний "Скіт".
Восени 2017-го підписав контракт із ЗСУ. Старший солдат 3-го мехбату 14-ї окремої механізованої бригади.
Загинув Василь на Луганщині уранці 18 серпня під час обстрілу спостережного посту в районі селища Золоте-4 Попаснянського району.
Командир спостережного пункту Крищук першим прийняв бій з ДРГ противника, що діяла під прикриттям вогню з автоматичних гранатометів.
Ворожа куля влучила йому просто в серце, увійшла збоку від бронежилета.
Йому було 36. Василь Крищук народився 26 березня 1982 року в місті Володимир-Волинський.
Закінчив там ВПУ, за фахом – будівельник.
Під час строкової служби брав участь у миротворчій місії в Іраку.
Поховали воїна на міському Федорівському кладовищі Володимира-Волинського.
Залишилися мати, дружина та двоє маленьких синів.
9. Владислав Бондаренко "Прокурор"
Він пішов захищати рідну Донеччину, коли йому ще не виповнилося й 20. А загинув через кілька місяців після того, як відзначив 21.
Владислав Бондаренко народився 2 травня 1997 року в селі Комишувате Мангушського району Донецької області.
Після школи певний час попрацював адміністратором торговельного залу в супермаркеті "АТБ". А у 2016-му пішов добровольцем на фронт.
Сержант, командир кулеметного відділення 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Брав участь у боях за Красногорівку, Авдіївку.
Молодий воїн загинув від кулі снайпера поблизу Авдіїівки пізно ввечері 18 серпня.
За даними "ТСН", під час нічного чергування Влад почув постріли і вийшов з бліндажа перевірити. Та щойно встиг подивитися в тепловізор, як снайпер поцілив йому в голову.
Шансів вижити у Прокурора не було. Як припускають побратими, бійця спеціально виманювали автоматною чергою.
Поховали Владислава в Комишуватому.
Залишилися батьки.
10. Георгій Ольховський "Ольха"/"Кримнаш"
Він дуже любив свій рідний Крим. Мріяв повернутися туди після перемоги – в український, звільнений від окупанта Крим, звідки довелося виїхати після незаконної анексії Росією. Але не судилося.
Георгій Ольховський народився 8 січня 1989 року в селі Зарічне Сімферопольського району.
Закінчив військовий ліцей в Алушті, проходив строкову військову службу в Очаківському 73-му морському центрі спеціальних операцій. Потім вступив у львівську Національну академію Сухопутних військ ім. Сагайдачного, яку закінчив у званні лейтенанта. Перевіз сім'ю з Криму на Волинь, у Луцьк. А сам пішов на передову.
Старший лейтенант, командир роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади ЗСУ Ольховський брав участь у боях біля Авдіївки, Дебальцевого, Старогнатівки.
"Ми з ним в Дебальцево були, це дуже героїчна людина. Потім був він біля шахти "Бутівка", Станиці Луганської. Багато де він був. Це дуже велика людина з великої букви і з великим серцем".
"Для нього Крим — це все його життя, тому інколи йому навіть давали такий позивний, як "Крим Наш". Завжди він пароль називав такий – "Крим Наш". І він завжди бажав повернутися в Крим і звільнити Крим. Був дійсно справжнім патріотом нашої держави" – таке розповіли "5-му каналу" про Ольху побратими.
Офіцер Георгій Ольховський загинув 23 серпня близько 2:00 від кулі снайпера під час ворожого обстрілу зі стрілецької зброї та великокаліберних кулеметів опорного пункту поблизу Старогнатівки Волноваського району.
Поховали офіцера на Алеї почесних поховань міського кладовищі Луцька в селі Гаразджа.
Залишилися дружина, донька та однорічний син.
11. Мар'ян Найда "Нейтон"
Старшому солдату Найді навесні виповнився 21 рік. Але він був уже досвідченим воїном – на війну пішов ще у 18.
Мар'ян Найда народився 13 квітня 1997 року у Львові. Після школи продовжив навчання у Львівському автомобільно-дорожньому коледжі та Технічному коледжі НУ "Львівська політехніка".
А досягнувши повноліття, пішов захищати Батьківщину.
З серпня 2015 року рік служив стрільцем-санітаром у 1-й роті спецпризначення батальйону спеціального призначення "Донбас" НГУ. Потім був звільнений за скороченням штату, а в лютому 2017-го підписав контракт зі Збройними силами.
Старший солдат, командир бойової машини — командир відділення у 2-й штурмовій роті 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53 омбр.
Він добре малював, писав вірші, багато читав. Побратими кажуть, що саме звідти, з любові до читання, і його позивний.
Нейтон загинув 23 серпня поблизу села Кримське Новоайдарського району.
У тому запеклому бою, який почався о 5:50 і тривав чотири години, полягло ще троє "айдарівців": Тарас Проценко, Михайло Щербанюк і Андрій Чирва.
Під прикриттям артилерії та мінометного вогню противник наблизився до передових позицій бригади та здійснив спробу захоплення спостережних постів.
"Застосувавши димові завіси, ворог силами допосиленої мотострілецької роти із розвідувальним взводом від 4-ї окремої мотострілецької бригади, на фронті до одного кілометру з рубежу відмітка 195,3, східна околиця Жолобка, в напрямку Сентянівка–Кримське, перейшов у наступ.
Послідовно наносячи вогневі ураження артилерією батальйону, всіх вогневих засобів підрозділів, що оборонялися на передньому краї по наступаючому противнику, його було зупинено на рубежі вздовж Бахмутської траси", – розповідав про той бій комбат Олександр Яковенко.
За його словами, резерв противника допосиленого мотострілецького взводу намагався обійти підрозділи, що оборонялися на правому фланзі батальйону. Для відсічі нападу "Айдар" також застосував резерви, й атаку противника вздовж Бахмутської траси було відбито.
Проте дорогою ціною – четверо "айдарівців" загинули, ще сім зазнали поранень.
Старший солдат Найда загинув від кулі в ході висування резерву на правому фланзі батальйону, прикривши собою пораненого товариша.
Поховали Мар'яна на Полі почесних поховань №76 Личаківського цвинтаря у Львові.
Залишились мати і молодший брат.