Анексія Криму та окупація Росією частини Донбасу мали очевидні наслідки для української економіки, стабільності та суверенітету.
Редакционная строка
08.07.2021
Анексія Криму та окупація Росією частини Донбасу мали очевидні наслідки для української економіки, стабільності та суверенітету.
Однак ці події змінили не лише макроекономічну чи адміністративну ситуацію в Україні. Вони спричинились до зрушення ще одного балансу, навколо якого будувалось усе життя в країні – електорального.
Від перших виборів 1991-го і аж до виборів 2012-го в Україні поступово виробилась дуальна електоральна система, коли умовних прозахідних і проросійських виборців було приблизно порівну.
Після російської агресії майже одномоментно проросійські партії втратили кілька мільйонів своїх прихильників.
Заступник директора Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький переконує, що зараз в Україні розклад електоральних сил передбачає домінування національно-демократичних позицій над проросійськими.
"Взагалі виборців в Україні тепер можна умовно розділити на національно-патріотичну групу, яка налічує 40-45%. Ще 30-35% – це критичні до влади виборці, на які можуть претендувати проросійські партії. І ще відсотків 20% – це люди посередині, які не визначились остаточно", – пояснює соціолог.
Тобто після агресії 2014 року Росія сама звузила електоральну базу для партій, які традиційно представляли її інтереси в Україні, або, принаймні, працювали над зближенням Києва і Москви.
Як наслідок в останніх соціологічних опитуваннях, які оприлюднили на початку червня, реальні шанси потрапити в Раду має одна партія, яку можна однозначно вважати проросійською – "Опозиційна платформа – За життя".
Річ у тому, що згаданий південно-західний максимум – 30-35% підтримки – це недосяжна мрія для будь-якої партії. Адже на цьому електоральному плато йдуть важкі міжусобні війни, лідери оговтуються від санкцій, аутсайдери намагаються переосмислити свої цінності, а виборець contra spem шукає якихось нових облич.
Старі: гегемонія ОПЗЖ
Найбільшою проросійською партією в Україні безсумнівно є ОПЗЖ. Від так званого східного флангу вона єдина має своє представництво у Верховній Раді з 44 нардепів.
Після розколу "Опозиційного блоку" виборець старої Партії регіонів органічно перейшов до цієї політичної сили. Ядро виборців ОПЗЖ досить консервативне та старше по віку. Більше 50% прихильників партії Льовочкіна-Медведчука – старші 60 років.
ОПЗЖ складається з двох великих груп: крила Медведчука-Рабіновича та Льовочкіна-Фірташа.
Через це у партії двоє публічних лідерів: з одного боку Віктор Медведчук, який позиціонує себе максимально наближеним до Кремля, а з іншого – Юрій Бойко, який наче повністю копіює Віктора Януковича в образі "міцного господарника".
Весь цей час між групами була присутня неприязнь, та навіть точилися серйозні змагання за вплив у партії. Однак, запал таких змагань раптово збився завдяки санкції РНБО проти кума Путіна.
"Ми змушені тепер більше триматися за Льовочкіна", – визнавав УП одразу після введення санкцій один із соратників Медведчука.
Після введення санкцій проти кума Путіна та закриття його телеканалів, одним із головних вигодонабувачів був справді Сергій Льовочкін. Адже у його руках залишився крупний медіаресурс – телеканал "Інтер", а його друг Бойко укріпив публічне лідерство.
Однак, санкції завдали удару не тільки по іміджу кума Путіна, а по всій ОПЗЖ. Наприклад, ще в грудні 2020 підтримка партії перевалила за 20%, але після санкцій у березні цього року впала приблизно до 14%.
"До січня на тлі стагнації рейтингу "Слуги народу" і ЄС партія Бойка потрохи підбирала своїх виборців, яких розгубила раніше. Після запровадження санкцій ОПЗЖ одразу втратила 6-7% голосів, але ця тенденція зупинилась", – пояснює УП заступник директора КМІС Антон Гришецький.
За останніми соціологічними дослідженнями, рейтинг ОПЗЖ коливається в межах 12-13%.
"Ситуація в ОПЗЖ уже стабілізувалась. У нашому останньому опитуванні face-to-face видно, що ця партія по суті ділить друге місце з "Євросолідарністю" та "Батьківщиною", – додає соціолог.
У червні РНБО ввела санкції проти ще одного важливого бенефіціара ОПЗЖ партнера Льовочкіна – олігарха Дмитра Фірташа. Однак, як показують останні соцдослідження, на електоральних симпатіях такі дії особливо не відобразилися.
Іншими словами, санкції перестають бути настільки гучним wow-ефектом, як це було раніше.
Тож, за великим рахунком, щоб не розтратити те, що сьогодні є у партії Льовочкіна-Медведчука – їм для початку треба не розсваритися.
"У нас дуже зрозумілі плани: нам треба Бойка витягти у другий тур президентських виборів і зібрати наших симпатиків до купи. Ви самі побачите на виборах, що наш рейтинг насправді вищий за те, що пишуть у соціологічних дослідженнях. А чому? Та тому що через санкції наші виборці бояться зізнаватися за кого голосують", – пояснює один із ключових депутатів в ОПЗЖ.
Нові й оновлені: Мураєв, Шарій, Колесников
Яким би консервативним не був виборець Півдня і Сходу, навіть найбільші консерватори мусять прагнути змін.
Соціологи, з якими поспілкувалась УП, переконують, що головний запит, що артикулює виборець колишньої "Партії регіонів" – це потреба стабільності і економічного покращення.
"Цьому виборцю чужа різнобарвність націонал-демократичного сегменту, їм би більше навіть сподобалась одна партія, яка б для них все робила. Тобто у них запит на "міцну руку" в режимі "красного директора": не важливо скільки він краде, якщо робить щось для громади. Згадайте, скільки корупційних скандалів було пов’язано з іменем Кернеса, але харків’яни, здавалось, тільки сильніше його любили", – розповідає керівник "Рейтингу" Антипович.
За його словами, навіть запит "на мир-дружбу з Росією" насправді не такий важливий для виборців Півдня і Сходу, як питання зарплат-пенсій, тарифів і соціальної справедливості.
Питання дружби з РФ мусить лунати "на фоні", однак за останні роки воно відчутно втратило у вазі, в першу чергу через дії самої Росії.
Коли виборець в умовному Харкові бачить російські танки біля кордону, то попри всю любов до Толстого чи Достоєвського, він розуміє, що у танків одне призначення – вбивати. І не якихось міфічних бандерівців в лісах Карпат, а його.
"Ніхто стільки, як Путін і Росія, не зробив для того, щоб українці сторонились від підтримки відверто проросійських проектів", – переконує Антипович.
Така зміна пріоритетів не могла не вплинути на політичні потреби електорату в тому ж Харкові чи Одесі.
"Запит на нові обличчя є. Чи буде цей запит реалізований – інше питання. Але бажання апгрейду, оновлення певного у "біло-блакитному" таборі є. Тому і партія Колесникова має право на життя, і партії Шарія чи Мураєва, чи й інші, поки нереалізовані проекти", – додає керівник "Рейтингу".
При тому, як показують соціологічні дослідження, чим молодший електорат, тим більше він шукає нових політиків і нових проектів.
За останніми даними КМІС, ОПЗЖ має найбільш віковий електорат: 23% – її прихильників мають від 45 до 59 років, а 51% – 60 років і більше. Тобто три чверті виборців партії Бойка-Медведчука – люди старшого віку.
Натомість у партії Шарія ситуація діаметрально протилежна: 32% його прихильників віком до 30 років, ще 44% – від 30 до 44 років.
У Євгена Мураєва через відносно невелику вибірку складно порахувати точні дані, але ядро його прихильників теж відносно молоде. За словами Грушицього, це люди між 30 та 59 роками.
У свою чергу Антипович із "Рейтингу" пояснює, що хоч електорат у Шарія і Мураєва схожий, ці два політики задовольняють зовсім різні запити.
"Шарій – це віртуальний персонаж. Споживачі його контенту і є його виборцями, це інші люди, молодші, активніші. А Мураєв – це просто запит на омолодження в межах усе тієї ж умовної "Партії регіонів", – пояснює соціолог.
Зародження таких запитів – це питання не кількох днів. Насправді перший системний збій класична проросійська політика дала під час виборів 2019 року. Саме виборець Сходу, Центру і особливо Півдня дав Зеленському і його партії ту тотальну перевагу, яку вони отримали.
Як і на Заході, для умовно проросійського електорату Зеленський став виходом із нав’язуваного вибору без вибору "Порошенко-Бойко".
Зеленський став пошуком чогось нового, бунтом, протестом. Аж поки сам не перейшов у категорію тих, проти кого бунтують.
На фоні кризи довіри до нового президента і його "слуг" у 2019 році, в електоральному секторі згаданих 35% почала активно набирати бали віртуальна партія згаданого уже прокремлівського іспанського блогера Шарія.
Після запровадження санкцій проти Віктора Медведчука та каналів із його пулу на початку 2021 року, у цій електоральній ніші активно почав додавати ще й колишній член Опоблоку Мураєв.
У різних опитуваннях за останні місяці він часом показує досить високі рейтинги – від 2% до 4-5%.
Антон Грушецький з КМІСу пояснює, звідки у політика прихильники.
"Електорат Півдня і Сходу можна поділити на дві групи. Перша – це ті, хто геополітично і ціннісно виступають за проросійський вектор розвитку. Друга група – більш прагматична і договороздатна, міцні господарники. Проект Мураєва дуже активно вписується у першу групу – ціннісного руху в бік Росії", – пояснює соціолог
За його словами, потенціал у Мураєва і його партії є за рахунок того, що він може підібрати відверто проросійський електорат ОПЗЖ.
Ще одним аргументом Мураєва є те, що він досі контролює останній відверто проросійський телеканал "Наш".
Це довзволяє підвищувати власну впізнаваність і концентровано працювати з найбільш активним проросійським глядачем, перетворюючи його у свого виборця.
"Правда, після запровадження санкцій ніякого особливого сплеску рівня підтримки проекту "Наші" не відбулося. У самого Мураєва є досить непоганий рівень довіри, але він поки що не перетворився ні в особистий рейтинг, ні в рейтинг партії. Ця ситуація нагадує чимось Гройсмана", – переконує заступник директора КМІСу.
У цього "казусу Гройсмана" в ситуації Мураєва може бути два пояснення. По-перше, повна відсутність якоїсь команди. Мураєв зараз – один у полі воїн.
По-друге, у його прямих електоральних конкурентів із групи Бойка-Льовочкіна є свій медійний ресурс, і він набагато потужніший.
"Ми в червні проводили одне опитування і там було питання про те, на яких топ-3 каналах українці дивляться новини. Перше місце було у "1+1", друге місце мав "Інтер". Канал "Наш" назвали 4% респондентів. Тому проросійські меседжі "Інтера" мають набагато ширше охоплення", – розповідає дані закритого опитування Грушицький.
Сам Мураєв, до якого УП звернулась за коментарем, спершу висловив готовність поговорити, але до виходу статті так і не знайшов часу.
Усі згадана політичні проекти, які працюють у секторі 35% проросійського електорату, навіть разом вичерпують заледве половину цього потенціалу. Іншими словами, ледь не кожен другий виборець Півдня і Сходу або шукає якоїсь альтернативної сили, або не знає, за кого голосувати.
Тобто є великий невикористаний електоральний потенціал. І поступово з’являються проекти, які спробують цей потенціал втілити.
Першим стане, швидше за все, колишній віцепрем’єр Борис Колесников зі своєю анонсованою партією "Україна – наш дім".
Цей проект уже встигли охрестити "новим дітищем Ахметова", але, як вдалося з’ясувати УП, на даному етапі головний олігарх ні фінансово, ні організаційно у партію Колесникова не вкладається.
Раніше УП писала, що екс-регіонал готує запуск партії. Він це спершу заперечив, але згодом визнав.
"Основна ідея – зібрати найкращих людей з усіх сфер: промислового та аграрного сектору, сфери інформаційних технологій, медицини, освіти, соціальної сфери, малого та середнього бізнесу", – зізнався тоді Колесников.
Між тим його ще не створену партію почали включати у соціологічні опитування.
"Колесников має певний рівень довіри і впізнаваності. Ми включили його партію в опитування, і вона показала результат в районі 0,8-1%. Але поки що цей показник – це швидше рівень підтримки самого Колесникова. Але якщо додати до нього, як часом кажуть, певний іконостас, тобто команду, то партія цілком може бути прохідна", – припускає Антипович, чия компанія із червня почала робити заміри по партії Колесникова.
Сам лідер новоствореної політсили розповів УП, що зараз тривають підготовчі процесу запуску партії.
"Ми в процесі будівництва. Тому до Дня Незалежності говорити нема про що", – сказав Колесников, маючи на увазі, що 24 серпня його політсила має бути презентована широкому загалу.
* * *
У старих та нових проросійських партій, як і в партій нормальних, середина 2021 року може вважатись початком періоду турбулентності. Після того, як Володимир Зеленський почав впливати на політику за допомогою санкцій та інших інструментів РНБО, південно-західний електоральний фронт відчутно трясе.
Мало того, що проросійського виборця стало фізично менше внаслідок агресії Росії, то це ще й дуже віковий електорат.
Але навіть не це є головним фактором, який нівелює вплив проросійських сил на українську політику.
Виборець з умовного сектору проросійських 35% так само втомився від відсутності вибору.
Не дарма лідери старих політичних сил, як то Бойко чи Медведчук, мають величезні антирейтинги.
Запит на оновлення і нові обличчя дійшов і до виборця Півдня і Сходу. От тільки ті, хто береться цей запит задовольняти, не мають ні банальної впізнаваності, ні відчутного авторитету.
Якщо, звичайно, слова "авторитет" і "Шарій" можуть вживатись поруч.
Роман Романюк, Роман Кравець, УП