Киевская Русь - Украина

Боже та Київська Русь-Україна - понад усе!

Информационный портал   email: kievrus.ua.com@gmail.com


19.11.2018

Подивись в мої очі, враже
Герб Украины

"Світ не помітить зникнення Росії, коли країна розпадеться. Бо її економічне значення для нього – мізерне" ("Країна").

11:12 23-09-2015

У Росії сталінізм реконструйовано у формі путінського православного чекістського націоналізму


22.09.2015

 

 

Останні роки жив у центрі Москви із сином та його родиною. Хворів на цукровий діабет. Отримував 3,5 тисячі рублів пенсії – 1112 гривень.

– Не доплачують ні за доктора, ні за професора. Раніше видавав багато наукових праць. Виживав за рахунок гонорарів, – говорив друзям.

Помер уві сні 14 вересня 2015 року у своїй московській квартирі. Прощалися з Юрієм Афанасьєвим у Сахаровському центрі російської столиці. Поховали на Осташківському цвинтарі у Митищах

ПРО ПРИРОДУ РОСІЙСЬКОЇ ВЛАДИ

Росії як неімперії ніколи не існувало, не було в неї такого історичного досвіду. Вона формувалась як держава в часи орди, на основі орди й утворювалася саме як імперія, що протистояла орді.

З ординських часів влада стала системотворчим елементом усієї російської історії.

Юрій АФАНАСЬЄВ, 81 рік, історик, засновник Російського державного гуманітарного університету, автор фрази про ”агресивно-слухняну більшість” – так він 27 травня 1989 року атестував учасників Першого з’їзду народних депутатів СРСР.  Народився 5 вересня 1934 року в селі Майна Ульяновської області, Росія. Закінчив історичний факультет Московського університету імені Ломоносова, аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС. У 1971 і 1976 роках стажувався в паризькому університеті Сорбонна. Працював у Інституті загальної історії АН СРСР, редактором відділу історії журналу ”Комуніст”. У грудні 1986-го очолив Московський історико-архівний інститут. 1991-го на його базі створив державний гуманітарний університет. Коло наукових інтересів – історія історичної науки, французька історіографія, історія Росії, теоретичні й методологічні основи історії науки, політологія, філософія, нові освітні системи й технології. Автор кількох книжок, численних наукових і публіцистичних статей. У 1989–1993 роках – народний депутат СРСР і РФ, був співголовою міжрегіональної депутатської групи, активним учасником ­ліберально-демократичної опозиції у СРСР та Росії. Кавалер найвищої нагороди Франції – Ордена Почесного легіону, командор І класу ордена Полярної зірки (Швеція), командор ордена Великого Князя Литовського Ґедимінаса ІІІ ступеня, офіцер Ордена Заслуг перед Республікою Польща, офіцер латвійського Ордена Трьох зірок ІV ступеня. Із дружиною виховали сина Андрія і доньку Юлію. Нині 56-річний Андрій Юрійович очолює Інститут журналістики при Російському гуманітарному університеті. 52-річна Юлія Юріївна працює бухгалтером. Мав двох онуків.
Юрій АФАНАСЬЄВ, 81 рік, історик, засновник Російського державного гуманітарного університету, автор фрази про ”агресивно-слухняну більшість” – так він 27 травня 1989 року атестував учасників Першого з’їзду народних депутатів СРСР. Народився 5 вересня 1934 року в селі Майна Ульяновської області, Росія. Закінчив історичний факультет Московського університету імені Ломоносова, аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС. У 1971 і 1976 роках стажувався в паризькому університеті Сорбонна. Працював у Інституті загальної історії АН СРСР, редактором відділу історії журналу ”Комуніст”. У грудні 1986-го очолив Московський історико-архівний інститут. 1991-го на його базі створив державний гуманітарний університет. Коло наукових інтересів – історія історичної науки, французька історіографія, історія Росії, теоретичні й методологічні основи історії науки, політологія, філософія, нові освітні системи й технології. Автор кількох книжок, численних наукових і публіцистичних статей. У 1989–1993 роках – народний депутат СРСР і РФ, був співголовою міжрегіональної депутатської групи, активним учасником ­ліберально-демократичної опозиції у СРСР та Росії. Кавалер найвищої нагороди Франції – Ордена Почесного легіону, командор І класу ордена Полярної зірки (Швеція), командор ордена Великого Князя Литовського Ґедимінаса ІІІ ступеня, офіцер Ордена Заслуг перед Республікою Польща, офіцер латвійського Ордена Трьох зірок ІV ступеня. Із дружиною виховали сина Андрія і доньку Юлію. Нині 56-річний Андрій Юрійович очолює Інститут журналістики при Російському гуманітарному університеті. 52-річна Юлія Юріївна працює бухгалтером. Мав двох онуків.

Імперська Росія завжди мала панівний ідеал: Москва – Третій Рим. На цьому вона вибудувала цілу християнську віру. Прийшли більшовики – ідеал ніби змінився, але сутність, основа держави лишилася незмінною. Підсумок втілення "червоного проекту" на імперській основі – цілковите позбавлення соціуму всього людського, викорінення людяності, розкультурення культури.

Прихід до влади Єльцина оголосили демократичною ліберальною революцією, хоча ніякої революції – ані ліберальної, ані демократичної – 1991 року не було.

Росія досі не знайшла себе як людське співтовариство. Навіть вийшовши з незбагненно жахливого для нас?ХХ століття, втративши в ньому ґвалтовно викресленими з життя десятки мільйонів (за деякими підрахунками – близько 100 мільйонів!) громадян.

Державних керівників 1980-х і 1990-х, втім, як і сьогоднішніх, незважаючи на начебто радикальні зміни політичних декорацій, ріднять і роблять однотипними властиві їм однаковою мірою дві основні риси – правовий нігілізм та аморальність.

Дехто, аби не ранити національних почуттів, не уточнює, у чому вона, велич РФ. Росія – велика ядерна держава – і крапка. Інші наголошують, що Росія – найбільша країна за терито­рією. Сумнівні ознаки величі.

Найстрашнішим у Росії нині є те, що владу над держпідприємствами й доступом до ресурсів мають холопи. А холоп – це страшна тварина. Вони сформувалися за орди, коли ладні були на колінах повзти до хана по ярлик на князювання. Коли дорогою до його палацу бачили свого співвітчизника чи навіть рідного брата, який стікав кров'ю, вдавали, що не помічають цього. Ось такі холопи посідають центральні місця в економіці й управлінні державою.

Специфіка російської влади всіх часів полягає в тому, що вона завжди була моно­суб'єктною. Підставою для її легітимності завжди слугував не договір, що припускає наявність інших суб'єктів, а насильство й придушення тих, хто претендує на суб'єктність.

ПРО ПУТІНСЬКУ РОСІЮ

Ніякого суспільства російського зараз не існує. Є населення, є людиномаса, яку суспільством назвати не можна.

Економіка Росії поступається Південній Кореї або американському штату Іллінойс.

Якщо наші найбільші нафтові й газові компанії оцінюються світовим ринком нижче за деякі американські інтернет-­магазини, це означає, що Росії немає у світовій економіці.

Можна почасти погодитися з експертами з НДІ збройних сил Швеції, які випустили дослідження про російські поточні й майбутні проблеми: світ не помітить зникнення Росії, коли країна розпадеться, на їхню думку, на п'ять ­частин. Російське економічне значення для світу – мізерне.

Штат російської ФСБ перевищує чисельність усього колишнього КДБ СРСР.

У Чечні – шаріат, убивства, викрадення людей, цілковите свавілля. Володарює бандит Кадиров. Однак Москва не звертає уваги: робіть що завгодно. Такий-от консенсус центральної влади і регіонів. Москва дає бюджетні кошти, а за це вимагає беззастережно дотримуватися лояльності.

Народної революції не буде, тому що Росія є за багатьма гранями розколотим суспільством. Це і соціальні грані, й економічні, і конфесіональні, й  ­етнічні.

ПРО ВИТОКИ СУЧАСНОГО СТАЛІНІЗМУ

У сьогоднішній Росії сталінізм реконструйовано у формі путінського православного чекістського націоналізму.

Суть сталінізму – не злочини, не "репресії" і навіть не "державне насильство". Його "родова риса" – неприйняття, ненависть до будь-якого "іншого", до будь-якої іншої суб'єктності, аж до цілковитого знищення усього "іншого" й "інших".

Реставрація сталінізму готувалася поступово – щонайменше з 2003 року. Це було подано таким чином, що ми маємо готуватися до ­протистояння з усім Заходом. Для цього нам треба мати сучасні армію та озброєння.

Гітлерівський і сталінський нацизм розпізнали також не одразу. А їхню небезпеку відчули, коли було вже занадто пізно.

Нинішній стан Росії – це стан дуже хворої людини, де суспільство охоплене ­клінічною хворобою. У цьому стані перебуває також і вся так звана еліта, включно з її президентом.

ПРО ПУТІНА

Путін – ставленик олігархії. Його найближче оточення називається кооператив "Озеро". Це кілька мільярдерів, на яких він спирається.

Доступ до ресурсів країни тотально захопила ­влада. ­Путін розподіляє їх за ранжиром. На першому місці – силові ­структури, поліція, органи так званого правосуддя.

 
”МИНУЛЕ ЯК ТАКЕ НЕ ПРИЗНАЧЕНЕ АНІ ДЛЯ ГОРДОСТІ, АНІ ДЛЯ СОРОМУ. ВОНО – ДЛЯ ОСМИСЛЕННЯ Й РОЗУМІННЯ”, – ВВАЖАВ ЮРІЙ АФАНАСЬЄВ. ІЗ НИМ ПОГОДЖУЄТЬСЯ ХУДОЖНИК ВОЛОДИМИР КАЗАНЕВСЬКИЙ
”МИНУЛЕ ЯК ТАКЕ НЕ ПРИЗНАЧЕНЕ АНІ ДЛЯ ГОРДОСТІ, АНІ ДЛЯ СОРОМУ. ВОНО – ДЛЯ ОСМИСЛЕННЯ Й РОЗУМІННЯ”, – ВВАЖАВ ЮРІЙ АФАНАСЬЄВ. ІЗ НИМ ПОГОДЖУЄТЬСЯ ХУДОЖНИК ВОЛОДИМИР КАЗАНЕВСЬКИЙ

Ті, хто кажуть, що Путін – нікчема, Путін – порожнє місце, Путіну залишилося кілька днів, по-перше, глибоко помиляються самі, а по-друге, морочать голову людям, створюючи враження, що вся біда – у Путіні, і головна провина лежить на Путіні. Так однозначно вивищувати роль лідера не можна. Соціум так само відповідальний за те, що відбувається, як і лідер.

Путін не піде з влади ­добровільно, бо йому нема куди йти. І він прекрасно це розуміє.

ПРО РОСІЙСЬКУ ЕЛІТУ

Російська інтелігенція завжди керувалась ідеєю, не пов'язаною з реаліями Росії. Така вона й досі. Занурена в якісь мрії, філософські роздуми та пошуки.

Минуле як таке не призначене ані для гордості, ані для сорому. Воно – для осмислення й розуміння.

Наше сучасне телебачення й кінематограф – страхітливе явище у житті Росії.

Сьогоднішня російська еліта хоче і світовою бензоколонкою бути, і водночас проголошувати себе обложеною фортецею. Тобто з одного боку – цілковита інтеграція в західний світ, а з другого – ворог цього світу. Це утворює буквально шизофренічний стан.

У путінські часи провладні кола знов увірували – або прикидаються, що увірували – у нереалізовану "осібність" нашої держави, що Росія наділена якоюсь "місією", що вона по праву претендує на все­світню роль. Тільки з урахуванням подібної стратегії стають зрозумілими найважливіші зовнішньополітичні демарші Росії.

З мови влади, а потім і соціальної еліти – інтелігенції – зникла лексика соціальних змін, слова про реформи, про "нормальне" суспільство, світовий контекст.

Російська влада й російський "мислячий клас" зробили історичний вибір. Цей вибір – розворот у російське й радянське минуле: туди, де не було особистості, де все придушувалося державою, де не було місця політиці, громадянському суспільству, праву, приватній власності, свободі. Такий розворот неминуче призведе Росію до чергової й тепер, найімовірніше, останньої катастрофи.

ПРО СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНИ

Україну ніколи в Росії не сприймали як щось неросійське. Якби міфологема про те, що Україна – це частина Росії, була притаманна винятково провладному класу, це було б ще півбіди. А вона стала предметом масової свідомості.

Дехто вважає, що Києву з економічного боку вигідні пропозиції Москви. Тобто, якщо Україна матиме газ за 200 доларів з гаком, то що їй ще треба? Однак із цього неодмінно випливає технологічне панування Росії на території України. І загалом над усім в Україні. Українці будуть змушені стежити за російськими технологіями. А це – поза-позавчорашній день.

Бути незалежними й водночас технологічно залежними від Росії – не можна.

Добірку висловлювань Юрія Афанасьєва укладено за його виступом на зустрічі в київській книгарні "Є" у січні 2012 року; інтерв'ю Радіо "Свобода" у квітні 2015-го; за матеріалами дискусії "Насліддя Другої світової війни з 70-річної перспективи" у Гданську у травні цього року; матеріалами сайта Юрія Афанасьєва та за його книжками "Опасная Россия" і "Мы – не рабы?"