Киевская Русь - Украина

Голодомор в Україні (1932—1933) ("Вікіпедія")

 

Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік

Голодомор 1932–1933 років — акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) таурядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних^[1] людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР^[2] та Кубані^[3], переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян^[4].

Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України^[3], відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону^[5]. Попри те, що дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство^[6][7], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду^[8][9].

Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.^[10][11]

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому^[12] визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2015 року, 80% громадян України вважають Голодомор геноцидом^[13]. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР таУСРР, а саме генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна, секретарів ЦК ВКП(б) Лазара Мойсейовича Кагановича та Павла Постишева, голову Раднаркому СРСР В'ячеслава Молотова, генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, голову Раднаркому УРСР Власа Чубара^[14][15] і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.^[16][17]

Термінологія

Щоб дати означення масовому голоду 1930-х років, очевидці і дослідники використовували різні назви. Роберт Конквест назвав свою книгу «Жнива скорботи». Семен Старів назвав свої спогади «Страта голодом». Широко вживалося поняття «штучний голод», а також «навмисно організований голод».

У СРСР сам факт масових смертей від голоду замовчувався комуністичним режимом і навіть старанно приховувався. Під час скорботних заходів пам'яті в США і Канаді на відзнаку 50-х роковин трагедії в компартійній інструкції говорилося: «нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с зарубежными националистическими писаками».^[18] 1986 року Іван Драч перший в Україні публічно вжив запозичене в діаспори слово «голодомор»^[19], яке походило від слів голод і мор. В Україні вперше голод 1932–1933 років почали визнавати лише в 1988. Того року письменник Олекса Мусієнко вжив слово «Голодомор», яке швидко стало загальноприйнятим в українській публіцистиці, а з неї перейшло і до наукової історичної літератури.^[20]

Причини і організація Голодомору

 

Мапа головних районів голоду в СРСР. Українців виморювали голодом на їхній етнічній території. Що густіше штрихування — тим сильніше розміри лиха. A — райони споживчої смуги, B — райони виробничої смуги. C — українська етнічна територіяМалиновий Клин, C1 — українська етнічна територія Жовтий Клин.

Передумови

З відомих на наш час документів (зокрема^[21]) випливає висновок про свідому організацію керівництвомРадянської Росії (рос. Советской России, пізніше — СССР) винищення голодом саме українців. Голод організовувався на всіх їх етнічних землях, а не лише в межах УРСР. Організаційні дії та відкритий грабунок селян, який спричинював голод серед селянства, з застосуванням війська були розпочаті не пізніше 1920 року, з часу, коли Україна була, як зараз відверто пишуть, — «завоевана Красной армией в 1920»^[22]. І першими організаторами і керівниками цих дій були В. Ульянов-Ленін і Л. Бронштейн.

 

Селяни здають хліб уБаришівському районі Київської округи, 1930 рік

У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі від чверті до третини зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, і породило масову неконтрольовану урбанізацію. Для боротьби з цим явищем в грудні 1932 року було в СРСР було запроваджено внутрішні паспорти.

 

У Миколаєві збудували найбільший у Європі елеватор, 1930рік

На фоні цього, продовольче становище українських сіл ставало все важчим. Внаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932, в певних сільських районах України почався голод, внаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав до того часу, поки визрів урожай 1932 року.

З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян, активізовувався селянський рух опору. Тільки за данимиГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися «як широкі збройні повстання проти радянської влади». Вони об'єднували до двох тисяч людей, і відбувалися під гаслами: «Верніть нам Петлюру!», «Дайте другу державу!», «Хай живе самостійна Україна!», «Геть СРСР!», «Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!». В ті часи люди організовувалися як могли, були навіть кінні загони. Зброєю були вила, лопати, сокири. Натовпи селян зі співом «Ще не вмерла Україна» ліквідовували місцеві органи влади. Партійці і комсомольці втікали. Прикладом таких подій, а також методів боротьби Радянської влади з селянами, можуть служити документально зафіксовані події у селах Устивиця та Федунка на Полтавщині.

Радянська влада не приживалася в Україні. Керівництво СРСР розуміло це. На партійних зборах влітку 1930 року керівник Компартії України Косіор заявив:

Розумів це і Сталін. В листі Кагановичу від 11 серпня 1932 року, вождь писав:

Таким чином, радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.

Початок репресій. «Закон про п'ять колосків»

 

Виїзд червоної валки з хлібом. Колгосп «Хвиля пролетарської революції», Харківська область, 1932рік

19 квітня 1932 Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову «про насіннєву позику Україні». Як виняток, позика відпускалась безвідсотково, але з «централізованих ресурсів всередині України». Держава забрала зерно, а потім дозволяє використати зерно, зібране в Україні, для потреб України, не залучаючи зовнішні ресурси. Аж 12 тис. тонн і лише 3 тис. тонн для продовольчої допомоги колгоспникам.

Станом на 17 травня 1932 в Україні не було запасів борошна, що зафіксовано постановою Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи щодо виконання постанов ЦК ВКП(б) про продовольчу допомогу Україні»: з 6,5 млн пудів зерна, відпущених Україні, Політбюро просило завезти 1,5 млн борошном, «зважаючи на повну відсутність в Україні запасів борошна».

Станом на 30 червня 1932 з більшості районів України посівний матеріал було вивезено.

Голова РНК УРСР В. Чубар писав В. Молотову та Й. Сталіну про становище в сільському господарстві УСРР (10 червня 1932 p.). За його підрахунками, на той момент в Україні уже можна було нарахувати мінімум 100 районів, замість 61 станом на початок травня, які потребували продовольчої допомоги та зривали план весняної сівби. Ці ж райони, на його переконання, в подальшому зриватимуть обробку і збирання врожаю.

Улітку 1932 р. Україна мала повернути в рахунок погашення позики 8 млн 250 тис. пудів зерна понад встановлену норму хлібозаготівель.

7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. «Законом про п'ять колосків» фактично людям було заборонено володіння їжею.

За кілька днів до того, 4 серпня 1932, надіслано лист Й. Сталіна до Л. Кагановича — повідомлялося про повернення проекту декрету про охорону суспільного майна з правками та додатками, надано вказівку видати його якомога швидше. У пункті третьому запропоновано ОДПУ залучати озброєних осіб для охорони залізничних вантажів (ешелони з зерном) та надавати їм право розстрілювати на місці осіб, які посягнули на розкрадання залізничних вантажів.

11 серпня 1932 Сталін в листі Кагановичу вимагав направити спеціального листа ЦК ВКП(б) до партійних і судово-каральних органів про застосування закону про охорону громадської власності та боротьбу проти спекулянтів. Підкреслював, що «найголовніше зараз — Україна», оскільки справи в Україні дуже погані. Повідомлялося, що в двох областях України близько 50 райкомів висловилися проти плану хлібозаготівель, визнавши його нереальним. Висловив звинувачення на адресу українських керівників (генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора, В. Чубаря та голови ДПУ УСРР С. Реденса), а також побоювання втратити Україну через підривну діяльність агентури Ю. Пілсудського та наявність свідомих і несвідомих петлюрівців, а також прямих агентів Пілсудського в ЦК КП(б)У. Пропонував вжити рішучих заходів для виправлення господарської і політичної ситуації в Україні: зняти з посади генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора та поставити на його місце Л. Кагановича; висунути на посаду голови українського ДПУ В. Балицького, пересунувши С. Реденса на посаду заступника; замінити В. Чубаря іншим керівником, наприклад Г. Гриньком; перетворити Україну в найкоротший строк на фортецю СРСР«і грошей на це не шкодувати».

Наприкінці літа газета «Правда» організувала в Україні рейд боротьби з крадіжками зерна. З 7 по 17 серпня 1932 року в ньому взяли участь 100 тисяч «ударників преси». Метою рейду була боротьба з крадіжками зерна.

Станом на 22 серпня ДПУ зафіксовано 220 випадків відмови колгоспів і сільрад від прийняття планів хлібозаготівель, непогодження з ними місцевих партосередків за мотивами нереальності поставлених завдань; в Харківській області у 20 районах — 91 випадок, в Дніпропетровській у 12 районах — 19, у Вінницькій у 16 районах — 96, в Одеській у 6 районах — 14. Всього у 54 районах — 220 випадків.

Того ж дня видана постанова Укрколгоспцентру про заборону видавати хліб для громадського харчування колгоспникам, крім трактористів. Пропонувалося повністю забезпечити видачу колгоспникам натурального авансу на трудодень відповідно до рішення ЦК і РНК СРСР, крім тих, що отримували громадське харчування на роботі, які мали приносити свій хліб.

Аналіз 20 тисяч справ показує, що серед засуждених було 83% колгоспників та селян-одноосібників і лише 15% — «кулацько-заможних елементів». Отже, цей закон було спрямовано проти селян, котрі, рятуючи дітей від голодної смерти, змушені були нести додому з току чи поля кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного^[23].

27 серпня з Москви надійшла телеграма заступника голови Комітету заготівель при РПО СРСР М. Чернова керівникам заготівельних організацій УСРР про негайне відвантаження зерна для млинів, які забезпечували борошном північні райони СРСР. Того ж дня прийшла телеграма заступника голови РПО В. Куйбишева до ЦК КП(б)У про необхідність прискорення відвантаження зерна в Україні на експорт. Вказувалося на зрив плану хлібного експорту через слабке відвантаження зерна до портів республіки: 20 тис. т замість запланованих 190 тис. Для виправлення ситуації пропонувалося відвантажити до кінця серпня 30 тис. т пшениці, 20 тис. т ячменю та 10 тис. т жита, незважаючи на раніше вивезене.^[24]

Станом на 30 серпня — за даними Укрколгоспцентру, колгоспи УСРР, обслуговувані МТС, виконали місячний план заготівель на 39,1%. Того ж дня газета «Вісті» ВУЦВК надрукувала статтю «Виконання серпневого плану зірвано». Повідомлялося про незадовільне проведення хлібозаготівель зокрема в Артемівському районі. Одноосібні господарства виконали план хлібозаготівель на 3,9%, у 18 сільрадах хліб одноосібниками ще не здавався. Миронівська сільрада план виконала на 1%, Зайцівська — на 0,8%, Покровська — на 1,5%, хоча у цій сільраді обмолотили половину скошеного хліба.

31 серпня 1932 року в Луганську вийшла постанова бюро міському КП(б)У про неприпустимість витрачання хліба на громадське харчування в їдальнях колгоспів.

За серпень-місяць 1932 року до приймальні голови ВУЦВК Г. Петровського надійшло близько 1,5 тис. заяв колгоспників про вихід із колгоспів. Майже 70% поданих заяв припадало на Харківську область, переважно з Гадяцького, Великописарівського, Олексіївського та Богодухівського районів (170–180 заяв). Основна маса селян, що подали заяви (80%) бідняки, решта середняки.

1 вересня 1932 в Москві політбюро ЦК ВКП(б) затвердило вересневий план хлібозаготівель в обсязі 290 млн пудів для селянського і радгоспного секторів, розподіливши по регіонах: для України — 85 млн, для Північного Кавказу — 30 млн, для Поволжя — 51,2 млн, для Казахстану — 13,1 млн, для Уралу — 11,6 млн, для Башкирії — 10,4 млн, для Московської області — 8,8 млн, для Сибіру — 14,6 млн, для ЦЧО — 30 млн, а для решти — від 0,4 до 10,7 млн пудів зернових культур.^[24]

2 вересня 1932 всеукраїнська контора «Торгсин» інформувала, що населення купує в обмін на побутове золото винятково хліб, борошно, крупу, цукор, сіль, відмовляючись від промислових товарів.

3 вересня з Москви надійшла телеграма заступника голови Комітету заготівель при РПО М. Чернова про відвантаження з УСРР хліба на експорт: зобов'язав уповноважених заготівельних органів вивезти за кордон наявну в Україні пшеницю першого і другого класу для виконання планового завдання третього кварталу.

Станом на 14 вересня після прийняття закону від 7 серпня (Закон про п'ять колосків) Наркомюст УСРР у доповідній записці констатував про 250 вироків на розстріли.

24 вересня постановою РНК СРСР та ЦК ВКП(б) відхилено всі пропозиції про видачу насіннєвої позики, попереджено радгоспи і колгоспи, що «насінпозики не видаватимуться ні для озимої, ні для ярої сівби».

30 вересня генеральний консул німецького посольства в Харкові К. Вальтер направив річний звіт посольству Німеччини в Москві по ситуації в Україні; зазначив про невиконання хлібозаготівельного плану (356 млн пудів), високі ціни на продукти, відсутність торгівлі в селах, підкреслює руйнівні наслідки колективізації.

Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 року в основних хлібозаготівельних регіонах створені Надзвичайні хлібозаготівельні комісії (НХК). В Україні комісію очолив голова Раднаркому СРСР В'ячеслав Молотов. 23 жовтня прийнята постанова політбюро ЦК КП(б)У про необхідність «перелому в ході хлібозаготівель» — річний план виконано лише на 38%.

25 жовтня — постанова політбюро ЦК КП(б)У «Про необхідність подолання відставання країни у виконанні плану хлібозаготівель» — жовтневий пленум ЦК КП(б)У зобов'язав партійні організації домогтися негайного перелому хлібозаготівель, оперативного керівництва хлібозаготівлями, організувати «боротьбу за хліб», зробити листопад та останні дні жовтня вирішальними щодо виконання плану хлібозаготівель, у 10 разів підвищити темпи виконання річного плану до 15-ї річниці Жовтневої революції; рекомендував «безжалісно придушувати всі спроби класового ворога та його агентури, спрямовані на зрив хлібозаготівель». Вже в листопаді 1932 року комісією Молотова було запроваджено систему спеціальних бригад з видобуття зерна («червоних валок»). Загалом, до таких бригад входило понад 110 тисяч добровольців, набраних з-поміж селян, які таким чином намагалися спастися від голодної смерті — вони одержували певний відсоток від вилученого зерна і харчів.

Подібні НХК були створені також на Північному Кавказі (очолив Лазар Каганович) та на Поволжі (очолив Павло Постишев). Однак, на Поволжі подібного масштабу репресій не проводилося, а на Північному Кавказі репресії стосувалися переважно кубанських українців, які до Голодомору становили більшість населення регіону. Разом з цим, кубанська і поволзька НХК невдовзі припинили свою роботу, а Постишев і Каганович наприкінці 1932 року були направлені в Українську РСР.

Держава переймалась питанням повернення насіннєвої позики: у постанові Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи з посилення хлібозаготівель» від 30 жовтня 1932 окремим пунктом (№ 11) ішлося про встановлення кінцевого терміну покриття заборгованості з насіннєвої позики по всій Україні до 1 грудня 1932 р. Цю позику повинні були погасити районні та обласні організації республіки.

1 листопада РНК УСРР визнало незадовільним виконання річного плану хлібозаготівель по Україні, встановлено остаточний план хлібозаготівель по секторах, областях та культурах у розмірі 282 млн пудів, із них для одноосібних господарств — 36,9 млн, для колгоспів — 224,1 млн, для радгоспів — 21,6 млн, а також стягнення мірчука — 28,8 млн і насіннєвої позики — 8,1 млн пудів.

3 листопада надіслана телеграма секретаря ЦК КП(б)У Хатаєвича до Косіора, Молотова, Чубаря з пропозицією зменшити постачання промтоварами районів, які не виконали плану хлібозаготівель та формувати списки селянських господарств — саботажників хлібозаготівель 5 листопада Молотов і секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали директиву на місця з вимогами негайного виконання Постанови від 7 серпня «з обов'язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів». 6 листопада надіслана телеграма ЦК КП(б)У до обкомів партії про товарну блокаду районів, які не виконували хлібозаготівельних планів: зменшити завезення промислових товарів для 7 районів Одеської, 8 районів Дніпропетровської, 8 районів Харківської, 5 районів Київської області. Надвечір 8 листопада відправлена шифрограма В. Молотова, Й. Сталіна для ЦК КП(б)У: з цього дня «призупиняється відвантаження товарів для сіл всіх областей України», допоки колгоспи та «індивідуальні селяни» не розпочнуть «чесно і добросовісно виконувати свій обов'язок перед робітничим класом і Червоною Армією» в справі хлібозаготівель. 11 листопада надіслана інструкція РНК УСРР «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі» — суворі судові репресії щодо господарств, у яких виявлено закопаний у ямах хліб, кваліфікуючи як навмисне псування хліба та шкідництво, забороняти «відпуск промтоварів» з оголошенням списку одноосібників, рішуче стягувати сільгоспподаток, державне страхування, самообкладання, негайно застосовувати «найжорстокіші та найсуворіші» репресії до куркульських господарств, за невиконання ними твердого завдання — продаж усього майна, арешт і виселення. 15 листопада політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення про запровадження паспортної системи і розвантаження міст від «зайвих елементів». 21 листопада надіслана телеграма Молотова, Чубаря, секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У В. Строганова, Кагановича Сталіну — надати спецкомісії ЦК КП(б)У (Косіор, Раденс, Кисельов) повноваження на час хлібозаготівель вирішувати питання винесення вироку про розстріли. Голова ДПУ УСРР Станіслав Раденс 22 листопада розробив план операції з виявлення контрреволюційних центрів, які організовують саботаж і зрив хлібозаготівель (рос. по выявлению контрреволюционных центров, организующих саботаж и срыв хлебозаготовок), спрямованої, практично, на виконання директив Молотова-Хатаєвича. Операція повинна була охопити 243 райони. З санкції ЦК КП(б)У вона розпочалася негайно. 26 листопада у пресі з'явився наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі».

Згідно з цими настановами було засуджено тисячі людей. Непоодинокими були випадки, коли люди добровільно просили записати їх до переселенців. Як свідчить секретар Краснопільського райкому партії, після закінчення суду в селі Краснопілля середняк Бесараб Олексій Васильович сказав:

Запровадження натуральних штрафів і чорних дощок, блокада УРСР

 

Озброєний комсомолецьохороняє комору зі збіжжям посівного та страхового фондів сільгоспартілі імені Григорія Петровського, село Вільшани, теперішнього Дергачівського району Харківської області

18 листопада 1932 року вийшла Постанова ЦК КП(б)У про заходи щодо посилення хлібозаготівель, згідно з якою, як окремі господарства за невиконання планів хлібозаготівель каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м'яса. Того ж дня вийшла постанова політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп», доручено Реденсу та Косіору розробити до 23 листопада спеціальний оперативний план ліквідації куркульських та петлюрівських контрреволюційних кубел, ДПУ вилучити з міст ідеологів та організаторів «куркульського саботажу», зобов'язати ДПУ провести чистку та засудження рахівників і бухгалтерів — (наперед визначено 300 осіб); доручено Чубарю у Дніпропетровській, Хатаєвичу в Харківській, Зайцеву в Чернігівській областях разом з обкомами провести операцію у найближчі дні, каральні органи мають «завдавати рішучого удару куркульським елементам для запобігання куркульським повстанням». Через два дні вийшло рішення Раднаркому УРСР, згідно з яким натуральні штрафи дозволялося застосовувати також щодо колгоспів. Згодом перелік компенсаційних харчів розширено картоплею і салом, наприкінці року — продуктами тривалого зберігання. Під вилучення підпали всі колгоспи УРСР за виключенням півтори тисячі. Таким чином, практично по всій Україні каральні органи конфісковували все продовольство.

 

Постанова РНК УРСР та ЦККП(б)У про занесення ряду сіл на«чорні дошки»

1 грудня Раднарком УРСР заборонив торгувати картоплею у районах, які не виконують зобов'язань по контрактації і перевірці наявних фондів картоплі у колгоспах. До цього переліку потрапили 12 районів Чернігівської, 4 — Київської і 4 — Харківської областей. 3 грудня у ряді районів заборонено торгувати м'ясом і тваринами. З 6 грудня ці райони, а також окремі села, почали заноситися на «чорні дошки»: телеграма Косіора та Чубаря керівникам Дніпропетровської, Одеської та Харківської областей, вимагали негайного виконання постанови, щоб показати, як «радянська влада вміє безжалісно розправлятися з організаторами саботажу хлібозаготівель, з куркульськими елементами та їх поплічниками». Згодом ці села абсолютно ізолювалися від зовнішнього світу. 11 грудня керівництву УСРР надходить шифрограма В. Молотова і Й. Сталіна з вимогою «негайно судити і дати п'ять, краще десять років тюремного ув'язнення» за невиконання хлібозаготівельних планів колгоспами та селянами.

14 грудня 1932. Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про хід хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі та у Західних областях», «проблеми» хлібозаготівель в Україні та на Північному Кавказі пов'язувалися безпосередньо з «неправильно проведеною» політикою українізації.

15 грудня ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів, куди припинялася також поставка промислових товарів.

Крім блокади внутрішніх адміністративних одиниць, наприкінці 1932 — на початку 1933 року було запроваджено блокаду самої Української РСР. Справа в тому, що українські селяни втікали в сусідні області Російської РФСР, де не було голоду. Так звана «харчова» блокада України була організована силами внутрішніх військ і міліції. Було заборонено виїзд селян з УРСР. Разом з цим, громадянам, які в'їжджали в Україну з Росії було заборонено провозити харчі без дозволу держави ^[25]

Пік Голодомору

 

Жертви голоду на вулицяхХаркова, 1933 рік^[26]

16 січня 1933 року Політбюро ЦК ВКП(б) затвердило остаточний план хлібозаготівель для України — 260 мільйонів пудів без мірчука, котрий підлягав «безумовному і повному виконанню» та «за будь-яку ціну».

Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі. Згідно зі свідченнями Федора Коваленка з села Лютенька Гадяцького району тодішньої Полтавської області, які зафіксовані в тритомнику свідчень, виданих у 1990 році Комісією з українського голоду 1932–1933 років в Конгресі США:

Див. також: Сурогатні страви часів Голодомору

22 січня. 1933 Директива ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про запобігання масового виїзду селян, які голодують»: заборонявся виїзд за межі території Радянської України та Кубані.

Дмитро Корнієнко з села Понорниця в Чернігівській області згадував, що батько й мати після розкуркулення сиділи в тюрмі. Дітей, які жили самі, підгодовувала бабуся. В день обшуку вона принесла півстакана пшона, але зварити не встигла. Прийшла бригада з п'яти чоловік з різними за розмірами торбами. Один тримав торбу спеціально для пшона, туди півстакана й висипали.

13 лютого. 1933 У директивному листі другий секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич визнав, що з ряду районів надходять відомості про опухання та голодну смерть колгоспників. Він вимагав «принять решительные меры»: знайти для годування голодуючих «внутри колхозов и в районе необходимое количество хлеба».

Варто зазначити, що обсяги конфіскованого органами ДПУ та міліції зерна були мізерними. Тобто зерно, виявлене при обшуках, які супроводжувалися конфіскацією всього незернового продовольства, становило зовсім маленьку частку в усьому обсязі заготівель. Люди ж, позбавлені будь-якого продовольства пухнули і помирали від голоду. Більшість померлих не хоронили — просто не було кому. В кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли й живі люди. Доволі поширеним був канібалізм. За словами Надії Рогозянської, якій у 1933-му було 6 років^[27],

Див. також: Канібалізм під час Голодомору

Навесні 1933 року селян привчали працювати в громадському господарстві шляхом організації харчувальних пунктів на польових станах. Для цього держава виділила частину раніше відібраного зерна. З метою налагодження життя у враженому голодомором селі були організовані надзвичайні органи компартійної диктатури — політвідділи МТС і радгоспів. З врожаєм 1933 року тиск на селян значно послабився.

Народний комісаріат охорони здоров'я УСРР у доповідній записці до ЦК КП(б)У від 3 червня 1933 р. зазначив, що частина потенційно працездатних селян через перешкоди, пов'язані з початком посівної кампанії, не отримувала роботи, «а потому не имела возможности получать производственную помощь», укладаючись таким чином в схему: нема роботи — нема харчування.

Реакція на Голодомор за межами Радянського Cоюзу

 

Напад комуністів на кількатисячну маніфестацію українців проти організованого радянською Росією голоду в підрадянській Україні,Чикаго, США, 17 грудня 1932 рік

Українці за кордоном СРСР зверталися із протестами до Ліги Націй, до урядів різних держав^[28].

• 27 вересня 1933 р. представник Уряду УНР в еміграції Олександр Шульгин звернувся до 14-ї Асамблеї Ліги Націй з листом, у якому приверталася увага світової спільноти до голоду в Україні.
• На знак протесту проти дій уряду СРСР та щоб привернути увагу світової громадськості до трагедії України ОУНорганізувала замах на консула СРСР у Львові. Виконати вирок ОУН зголосився 19-річний гімназист Микола Лемик.21 жовтня (22 жовтня) 1933 року він застрелив начальника канцелярії консулату СРСР у Львові Олексія Майлова(емісара ГПУ, особистого представника Й. Сталіна). Негайний суд у Львові, який відбувся в жовтні-листопаді 1933 року засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув'язнення.
• Коли в УРСР, на Кубані та у Автономній республіці німців Поволжя лютував голод, Євангелічні церкви у Німеччині отримали близько 100 000 листів про допомогу від німців, що жили у СРСР. Голова уряду Німеччини А. Гітлернаказав надавати державну підтримку громадським організаціям, що збирали гроші для надання допомоги співвітчизникам, і особисто пожертвував 1000 марок до фонду допомоги німцям, що голодували в Україні. Ця допомога потрапляла і до українців та поляків, що жили разом із німцями. Місцеві комуністи називали її «гітлерівською» і, за наказом із Москви, примушували голодуючих відмовлятися від допомоги^[29].
• Керівництво ВКП(б) та уряд СРСР відхиляли будь-яку допомогу з-за кордону голодуючим в Україні. На звернення Української торговельно-кредитної організації Галичини «Центроспілка» до радянського консула у Львові з пропозицією дозволити відправити голодним Радянської України один мільйон центнерів зерна, за кілька днів із Москви надійшла категорична відмова^[30].

• Намагання влади СРСР приховати наслідки Голодомору

  «

  Радянський протест у Берліні. Протест тов. Бессонова проти виступу Гітлера. БЕРЛІН, 18 травня. (ТАРС). Повірений у справах СРСР у Німеччині тов. Бессонов заявив сьогодні німецькому міністрові закордонних справ протест з приводу антирадянських випадів у промові райхсканцлера Гітлера на «Конгресі праці». Тов. Бессонов зазначив, що заяви Гітлера, які не відповідають дійсності, щодо господарського розвитку і становища СРСР, являють собою втручання у внутрішні справи СРСР, а своєю заявою про вигадані «мільйони, що померли від голоду», Гітлер став на чолі антирадянської кампанії, що провадиться у Німеччині.[31] [розгорнути] Оригінальний текст (рос.)

  »

  17 вересня 1932 — постанова політбюро ЦК ВКП(б) про депортацію кореспондента канадської газети «Дейлі Експрес» за публікацію інформації про «повстання та голодні бунти» в СРСР.

  Доповідна записка ДПУ УСРР ЦК КП(б)У від 30 серпня 1933: прем'єр-міністр Франції Едуард Ерріо відвідав Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Одесу, Київ «…цікавився головним чином двома питаннями: 1) чи є у нас голод, до того ж це питання він пов'язував, звичайно, з основним питанням про успішність чи крах колективізації і 2) національне питання…», але після розмов із представниками влади мав «…тверде переконання, що ніякого голоду у нас немає і, хоча Альфан і Рей підкреслювали, що зовсім недавно голод в Україні був, він переконався, що ми вірно інформуємо його про минулі і тепер подолані труднощі».^[32]

  На початку 1980-х КДБ СРСР приймав провокативні заходи, націлені проти поширення правди про Голодмор на міжнародній арені.^[33]

  Кількість загиблих

  Дослідження С. Кульчицького

  Втрати українців у населенні^[34]

  	1926	1939	Приріст
  Повне населення УРСР	29,7 млн	32,1 млн	+2,3 млн
  Українці УРСР	23,2 млн	19,6 млн	-3,4 млн
  	80 %	73 %	-7 %

  16 лютого 1933 року, коли багато тисяч селян почали вмирати з голоду, на місця надійшла директива: «Категорично заборонити будь-яким організаціям вести облік випадків опухания й смерти на грунті голоду, окрім органів ДПУ». Сільрадам було дане розпорядження при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, у 1934 році надійшло нове розпорядження: усі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки відіслати до спецчастин, де, напевне, вони і були знищені.^[23].

  Дослідження Станіслава Кульчицького на базі розсекречених даних перепису 1937 року та демографічної статистики вказують на те, що населення УРСР за переписом 1937 року становило 28 388 тисяч, за переписом 1926 року — 28 926 тисяч осіб, тобто за 10 років воно скоротилося на 538 тисяч. З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природну смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927–1930 роки, тобто, в середньому, 524 тисяч осіб на рік. Виходячи з відкоректованої народжуваності у 1933 році (621 тисяч), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тисяч людей. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки.

  Таким чином маємо народжуваність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду. Маємо також загальну чисельність населення за обома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — неприродну смертність у 1933 році. Природний приріст за1927–1936 роки становить 4 мільйони 43 тисячі людей. Додаючи до цієї величини різницю в чисельності населення між двома переписами (538 тисяч), одержуємо демографічний дефіцит у 4 мільйони 581 тисячу людей. Облік механічного руху населення, який проводився працівниками ЦУНГО СРСРпротягом 10-ти років, вказує на від'ємне для України сальдо в 1 мільйон 343 тисячі осіб. Статистичні органи визнавали, що він більш неточний, ніж облік природного руху.

  Потрібно також врахувати сальдо міграційного балансу, яке становить 3 мільйони 238 тисяч осіб. Цю цифру можна вважати прямими втратами від голоду1933 року. Вона увібрала в себе неточності в державному обліку природного і особливо механічного руху населення. Деякі історики відмовляються враховувати міжреспубліканське міграційне сальдо, вважаючи його непевною величиною.

  

   

  Території, населені українцями у1918–1920 роках. МатеріалиПаризької мирної конференції

   

  

   

  Території з найбільшою втратою населення внаслідок голодомору:

     >25%

     20%-25%

     15%-20%

     0%-15%

     0%

  Згідно з даними демографічної статистики можна зробити висновок, що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тисяч людей. Цей голод був наслідком конфіскації зерна для хлібозаготівлі з урожаю 1931 року. Він припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року став наслідком чергової конфіскації, з урожаю 1932 року. На відміну від 1931 року, у 1932-ому, у разі відсутності у селян зерна, проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевага смертності над народжуваністю в українських селах почалася вже зжовтня 1932 року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків). Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 році від голоду померло 3 мільйони 238 тисяч людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 мільйонів людей.

  Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередковані — падіння народжуваності. Так, відбулося зниження природного приросту населення з 662 тисяч на рік у 1927 році до 97 тисяч на рік у 1933 році (без врахування померлих від голоду), і 88 тисяч на рік у 1934 році.

  Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тисяч, то загальні, включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тисячі людей. Прямі й опосередковані втрати за 1932–1933 роках, разом з демографічним відлунням 1934 року, становлять 4 мільйони 649 тисяч людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932–1933 років в Україні.

  Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, демографічні втрати від Голодомору 1932–1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб.^[35] За даними інституту, в роки Голодомору в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилого віку і 800 тисяч дітей. Серед сільського населення загинуло 660 тисяч людей працездатного віку, 242 тисячі осіб похилого віку і 594 тисячі дітей. За п'ять місяців 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п'ять попередніх років. Найбільше українців загинуло у Київській (майже 15% населення) таХарківській областях, Молдовській Автономній Республіці, що входила до складу УРСР, а також у Вінницькій, Чернігівській та Одеській областях. Найменше українців загинуло в Донецькій області.

  За підсумками судової справи за фактом Голодомору було встановлено, що кількість людських втрат від Голодомору 1932–1933 років становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Втрати українців в частині ненароджених, що за даними слідства СБУ становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб судом не встановлювалися.

  Слід зазначити, що під час другої світової війни серед українців загинуло близько 8 млн осіб.^[36], тобто умовно 2 млн смертей українців за рік бойових дій Радянського Союзу. Таким чином у мирний час за рік між урожаями 1932 і 33 років загинуло у два рази більше українців ніш за рік бойових дій під час другої світової війни.

  Голодомор великою мірою зруйнував українське село, яке зберігало традиції української родини. Високий шлюбний потенціал українського села був зруйнований і вже ніколи не був відновлений. Це означає, що був зруйнований потенціал дітонародження, що в майбутньому призвело до зменшення кількості населення.

  31 серпня 1933 року побачила світ постанова РНК «Про переселення на Кубань, Терек та Україну». Запропоновано Всесоюзному переселенському комітету при РНК СРСР організувати до початку 1934 року переселення в Україну 15-20 тисяч сімей, а на Кубань і Терек не менше 10 тис. сімей.^[32]

  4 вересня 1933 у промові Г. Петровського на обласному «зльоті» передових колгоспів Дніпропетровщини зазначив, що «колгоспний лад остаточно переміг усіх своїх ворогів».

  Окрім того, необхідно враховувати неполічену кількість загиблих від супутніх захворювань. 2 листопада 1933 відправлено повідомлення німецького консула в Києві А. Хенке про поширення в місті висипного тифу, зазначено, що кожного дня до лікарень потрапляє близько 200 хворих на тиф; причиною поширення тифу стало сільське населення, яке масово приїздить до Києва за хлібом; на селі розпочалася епідемія, спричинена масовою смертністю людей.

  Інші оцінки

  За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України демографічні втрати України внаслідок Голодомору 1932–1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, в тому числі 3,9 млн. — втрати, пов'язані із надсмертністю, а ще 600 тисяч — з дефіцитом народження^[37].

  Дослідження та опублікування фактів про Голодомор

  Див. також: Інформаційна блокада довкола Голодомору

  

   

  «Кровопролиття на Дністрі (Розстріляно селян за спробу перетнути кордон)» — замітка у румунській газеті «Glasul Bucovinei» від 27 лютого 1932 року

  На Заході про факт Голодомору стало широко відомо 29 березня 1933 року, коли валлійський журналіст Ґарес Річард Воон Джоунзопублікував свій відомий репортаж про існування Великого Голоду в Україні у 1932–1933 роках. Цей репортаж був надрукований у багатьох газетах включно з «Manchester Guardian» та «New York Evening Post».

  Радянська влада намагалася заперечувати голодомор через своїх прихильників на Заході. Уже через два дні після появи у західних газетах репортажу Ґареса Джоунза, 31 березня 1933 року, газета «New York Times» опублікувала статтю власкора у Москві Вальтера Дюранті із запереченням факту Голодомору. Потім у приватній розмові з дипломатом цей журналіст фактично зізнався, що брехав, а його статті визнані спеціальною комісією газети «New York Times» незбалансованими. В той же час у 1933 р. іноземним журналістам, які перебували в СРСР фактично заборонили в'їзд в Україну та Північний Кавказ.^[38]

  Перші ґрунтовні дослідження фактів про Голодомор здійснив в кінці 1940-х — на початку 1950-х років Дмитро Соловей — у еміграції. Його роботи високо цінуються спеціалістами, але не були широко відомі.

  У повісті «Все тече» (1955–1963), яка вперше надрукована в ФРН 1970 році Василь Гроссман описав події в Україні у 1933 році, зокрема, голодомор, репресії, антигуманність комуністичної ідеологічної системи. Цитата з повісті «Все тече» (переклад з російської):

  «

  А наказ — убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми... Шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало — забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити. А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло ... Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік...

  »

  

   

  Шпальта, присвячена Голодомору в американській газеті «Chicago's American»

  Наступний етап досліджень було проведено після створення у 1984 році Всесвітнім конгресом вільних українцівміжнародної комісії з розслідування голоду в Україні. У 1985 році Конгрес США створив спеціальну комісії з дослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої був Джеймс Мейс. Дослідження проводилися як вСША (зусиллями вищезазначеної комісії), так, паралельно, і в Україні — після того, як стало відомо про створення американської комісії та було вирішено створити «антикомісію».

  Вперше в СРСР, 25 грудня 1987 року, перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСР згадав про факт голоду. Згадування було побіжним («5-6 рядків»), і причиною голоду було оголошено «посуху», але принципово новим було визнання самого факту — раніше (і то дуже зрідка) дозволено було згадувати лише про «нестачу продуктів». Є підстави стверджувати, що це визнання було вимушеним — з огляду на очікуване оголошення результатів роботи американської комісії.

  18 лютого 1988 року «Літературна Україна» опублікувала доповідь Олекси Мусієнка на партійних зборах Київської організації Спілки Письменників України. Вітаючи курс нового керівництва КПРС на десталінізацію, Мусієнко звинуватив Сталіна у здійсненні в республіці жорстокої хлібозаготівельної кампанії, наслідком якої став голодомор1933 року. Використане в цій доповіді слово «голодомор» було новотвором письменника.

  На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС в Москві виступив Борис Олійник. Зупинившись на сталінському терорі 1937 року, він цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так:

  «

  А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія

  »

  У сучасній Україні одним з найвідоміших дослідників голодомору є видатний історик Станіслав Кульчицький.

  Полеміка стосовно Голодомору

  Див. також: Заперечення Голодомору

  

   

  Президенти України і РосіїЯнукович і Медведєв ставлять свічки-лампадки доНаціонального меморіалу пам'яті жертв Голодомору у м. Києві. 17 травня 2010

  Як в Україні, так і за її межами не досягнуто згоди стосовно подій, означених як Голодомор. Існують такі альтернативні точки зору щодо Голодомору в Україні:

  • Ніякого голодомору взагалі не було, а була посуха на значній території СРСР (а не лише в Україні), в результаті чого у населення були певні проблеми з харчуванням. Кількість загиблих (мільйони) завищена з метою спекуляції.
  • Апологети радянщини заявляють, що Голодомор був спричинений неурожаєм, але замовчують факти, що в інші роки при ще меншому урожаї голоду не було, що радянська влада під час Голодомору конфісковувала продукти харчування у селян, включаючи малопридатні та непридатні до споживання сурогати їжі, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, здійснювала експорт зернових за кордон та зберігала значні запаси зерна в резервах^[3], відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону^[39], замовчувала та заперечувала факти масового голоду і загибель людей від нього. Вони також називають деякі інші фактори Голодомору, як, наприклад, колективізацію, надмірний план хлібозаготівель, шкідництво ворогів радянської влади і т. д. з метою, щоб відвернути увагу від вище вказаних справжніх причин Голодомору та таким чином виправдати сталініський режим.
  • Прихильники радянщини стверджують, що, відповідно до чисельних докуменів та свідчень, багато селян загинуло не від голоду, а тільки від хворіб. Однак вони не враховують те, що саме масове голодування, викликане конфіскацією продуктів харчування радянською владою, та пов'язані з ним стреси значно ослаблювали організм голодуючих та сприяли поширеню хворіб, які разом з голодом спричинювали масову смертність людей.
  • Так, мільйони людей загинули в Україні від голоду, але:
    • Голод було викликано необхідністю експортувати значну кількість зерна для сплати закупівель передових технологій необхідних для індустріалізації СРСР, тобто метою було винятково зерно, а не загибель селян;^[40] (хоча насправді валютна виручка, отримана від експорту зернових під час Голодомору, становила незначну долю у загальному об'ємі валютної виручки.^[41])
    • Те, що в Україні ситуація (тобто кількість мільйонів загиблих) була гіршою, ніж в інших частинах СРСР, викликано лише «перегинами» тодішнього керівництва України;
    • Вилучення продовольства виправдано тим, що воно дозволило здійснити індустріалізацію, а індустріалізація — перемогти Німеччину у Другій світовій війні. Разом з тим, саме постачання зерна з СРСР в тогочасну Німеччину допомогло Гітлеру та його партії прийти до влади й поставити економіку Німеччини на «військові рейки».

  Стосовно кваліфікації Голодомору, як акту геноциду висловлюється теж певний спектр альтернативних думок: від того, що не можна кваліфікуватигеноцидом події, що сталися до укладення міжнародного документу про геноцид (1948) до того, що, оскільки від голоду помирали не лише в Україні, то нема доказів про акцію, направлену проти українців.

  Ситуація в Росії

  Головними апологетами заперечення Голодомору виступають офіційні урядові/президентські кола Росії. «Російська форма „правди“ боїться оприлюднених документів, — вважає Ярослав Грицак. — Вона не побудована на фактах, а, відтак, і архіви залишаються абсолютно закритими для вивчення»^[42].

  За мотивацією, що дослідження українських істориків про Голодомор 1932-33 років «підривають авторитет російської влади», праці деяких українських науковців про Голодомор 1932-33 років, зараховано в Російській Федерації до «екстремістських видань». До переліку заборонених, що його оприлюднює міністерство юстиції, включено працю українського правознавця й дипломата Володимира Василенка «Голодомор 1932–1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка»^[42][43] (рос. «Голодомор 1932-33 годов в Украине как преступление геноцида»). А також праця Юрія Шаповала, Володимира Пристайка та Вадима Золотарьова, «НК-ДПУ-НКВС в Україні: особи, факти, документи».

  На думку українських науковців, наведені у заборонених книгах докази суперечать «концепції» нинішньої російської влади про «голод як спільне горе для країн колишнього Радянського Союзу і без особливостей в Україні», на підтвердження якої у Москві підготовлена багатотомна збірка документів «Голод в СССР». "Підважуючи історичні міфи, створені теперішньою російською владою, українські науковці «зазіхають» на легітимність цієї влади і авторитет Росії, — вважає кандидат історичних наук Марта Гавришко. — А це вже небезпека. Тому ці видання і опинилися в списку «екстремістів»^[42].

  Росія також чинила тиск і шантажувала інші країни з вимогами не визнавати Голодомор геноцидом. У листопаді 2010 року сайтом «Wikileaks», серед інших, було опубліковано таємну телеграму Держдепартаменту США від Посольства в Киргизстані, де зазначалося, що британському принцу Ендрю відомі факти тиску. Про них йому розповів, зокрема, президент Азербайджану Ільхам Алієв^[44][45], про що, власне, йдеться в повідомленні:

  «

  Алієв отримав документ від президента Медведєва, в якому зазначено, що якщо Азербайджан визнає більшовицький штучний Голодомор в Україні «геноцидом» в ООН, «то ви маєте забути про Нагірний Карабах взагалі». [розгорнути] Оригінальний текст (англ.)

  »

  Прес-служба Алієва назвала ці матеріали провокацією, однак, прямо не спростувала факт шантажу^[46].

  Правова оцінка Голодомору

  Докладніше: Список організаторів Голодомору та Суд над організаторами Голодомору в Україні

  Починаючи з 2008 року Служба безпеки України почала оприлюднювати списки осіб, причетних до здійснення Голодомору в Україні в 1932–1933 роках. За словами директора архіву СБУ Володимира В'ятровича, для встановлення цих осіб широко застосовуються партійні документи, аби визначити відповідальних за Голодомор вже на районному рівні.

  22 травня 2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України за фактом здійснення Геноциду в Україні у 1932–1933 роках, від якого загинули мільйони людей.^[47] У листопаді було названо звинувачених по справі, першим з яких фігурував Йосип Сталін. 5 січня 2010 року президент України Віктор Ющенко заявив, що Генеральна прокуратура Українипередала справу до суду. 12 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва почав розгляд справи.^[48] Суд визнав, що Сталін, Молотов, Каганович, Постишев,Косіор, Чубар та Хатаєвич вчинили злочин геноциду, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України (геноцид), який відповідно до Конвенції ООН від 26 листопада 1968 року не має терміну давності, та закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, у зв'язку з їхньою смертю.^[49]

  14 січня 2010 президент України звернувся до лідерів інших держав Східної Європи, які постраждали від комуністичних режимів — Росії, Польщі, Грузії, країн Балтії та інших — з пропозицією про підписання угоди про створення міжнародного трибуналу над злочинами комунізму.^[50]

  Російська Федерація, яка представляє себе на світовій політичній арені правонаступницею Радянського Союзу, відмовляється визнавати голодомор 1932–1933 років і в офіційному зверненні президента Росії Дмитра Медведєва від 14 листопада 2008 року використовує слово «голодомор» тільки в лапках^[51]. Небажання Росії визнати Голодомор навіть просто злочином спричинене взятим в останні роки російським керівництвом курсом виправдовування та відбілювання злочинного радянського минулого, у тому числі сталінського періоду історії СРСР. Вище керівництво Росії воліє, щоб тема Голодомору взагалі не згадувалась, як така, що очорнює злочинне радянське минуле, до якого Росія має стосунок як правонаступник СРСР. В Росії суди приймають рішення, якими забороняється поширення деякої української історичної літератури: переважно історичних книг про Голодомор та злочини НК-ДПУ-НКВС в Україні.^[52]

  Спираючись на міжнародний досвід проведення судів і трибуналів стосовно геноцидних дій на Балканах, у Руанді та Судані, юридичну відповідальність держави за наміри вчинити геноцид або незапобігання йому, Федеральний суддя США Богдан Футей вважає, що Російська Федерація, до якої перейшло 95% власності СРСР, найбільшою мірою відповідає і успадковує відповідальність за дії та злочини радянських часів. Свого часу над тим, щоб досягти відповідного визнання в ООН, працювало багато експертів. Однак з політичних причин російська сторона заявила протест, заблокувавши навіть дебати з цього питання у Раді Безпеки ООН. Україні варто спробувати звернутися до Міжнародного трибуналу ООН у Гаазі. Україна сама має подавати судовий позов на РФ. За судовим прецедентом, що виник під час процесу «Боснія і Герцеговина проти Сербії» 2007 року, встановлено, що існує відповідальність держави за акти геноциду, хоча Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948 року) й не містить окремих положень, які передбачають відповідальність держави. Остання навіть може бути притягнута до відшкодування потерпілим. У випадку Голодомору 1932–1933 років залишилося не багато живих свідків (зокрема, ті, хто дітьми пережив катастрофу), але є їхні родини, які можуть позиватися за те, що родичі потерпіли від Голодомору. Нині Україні потрібно діяти різними способами. Зокрема, й далі намагатися досягти визнання Голодомору геноцидом в ООН, а також вести переговори з окремими країнами. Попри всі перепони, уряд України зобов'язаний і надалі працювати над тим, щоб ООН визнала Голодомор геноцидом^[53].

  Рафал Лемкін, як перший із фахівців міжнародного права, визначив злочин сталінського комуністичного режиму Голодомор, як геноцид та проаналізувавгеноцид в Україні в контексті міжнародного права.^[54][55][56]

  Також злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство.^[57][58]

  Визнання голодомору геноцидом

  Докладніше: Визнання Голодомору геноцидом

  

   

  Країни, які офіційно визнали Голодомор актом геноциду.

  15 травня 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала Голодомор актом геноциду, але не прийняла постанови, поданої на її розгляд, щодо цього питання, обмежившись лише офіційним зверненням, що майже не має юридичної цінності. Напередодні прийняття звернення, віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник, представляючи депутатам доповідь про Голодомор, зазначив^[59]:

  «

  Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну самосвідомість

  »

  28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який трактує події 1932–1933 років, як геноцид українського народу. Рішення було ухвалене 233 голосами. Від Партії регіонівпроголосувало 2 депутати (Ганна Герман і Тарас Чорновіл), від БЮТ — 118, від блоку «Наша Україна» — 79, від Соцпартії — 30, позафракційних — 4. Фракція комуністів за законопроект, поданий Президентом України, не голосувала у повному складі.

  Голодомор в Україні 1932–1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу і засудили:

  •  Австралія (2003/2008^[60])
  •  Андорра (2009^[61])
  •  Аргентина (2007^[60])
  •  Бразилія (2007^[62][63])
  •  Ватикан (2001^[64], 2003^[65])
  •  Грузія (2005^[60])
  •  Еквадор (2007^[60])
  •  Естонія (1993^[60])
  •  Іспанія (2007^[66])
  •  Італія (2004^[67], 2007^[68])
  •  Канада (2003/2008^[60])
  •  Колумбія (2007^[60])
  •  Латвія (2008^[60])
  •  Литва (2005^[60])
  •  Мексика (2008^[60])
  •  Парагвай (2007^[60])
  •  Перу (2007^[60])
  •  Польща (2006^[60])
  •  Словаччина (2007^[60])
  •  США (2003, 2006^[60], 2008^[69])
  •  Угорщина (2003^[60])
  •  Чехія (2007^[60])
  •  Чилі (2007^[70])

  У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ої річниці Великого голоду 1932–1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільної заяви проголосували 64 держави-члени ООН, у тому числі Росія^[71][72].

  23 жовтня 2008 року Європарламент визнав^[73][74] Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу.

  28 квітня 2010 року Парламентська асамблея Ради Європи схвалила резолюцію про вшанування пам'яті загиблих в результаті голоду 1932–1933 років в Україні та інших республіках колишнього Радянського Союзу, вшанувавши пам'ять загиблих від голоду і засудивши жорстоку політику сталінського режиму. ПАРЄ також зазначила, що «в Україні, яка постраждала найбільше від насильницької колективізації, Голодомор був визнаний геноцидом рішенням Верховної Ради»^[75][76].

  Геноцидом українського народу Голодомор визнають католицька церква^[64][65], Константинопольська православна церква^[77], Українська православна церква — Київський патріархат^[78], Українська православна церква (Московського патріархату)^[79] та Українська автокефальна православна церква^[80].

  Рятівники людей від Голодомору

  Докладніше: Список рятівників людей від Голодомору в Україні 1932—1933

  Голодомор у мистецтві

  

   

  Один з варіантів картини«Людина, що біжить» роботиКазимира Малевича, також відомій під назвою «Селянин поміж хрестом і мечем» є звинувачувальним актом Великого Голоду.^[81] «Образ селянина, який біжить через пустельний пейзаж, є красномовним свідченням катастрофи.»^[82]

  	Мирослав Скорик. Мелодія   МЕНЮ     0:00   Музика М. Скорика лягла в основу пісні Б. Стельмаха«Свіча» (в пам'ять Голодомору)
  При проблемах з прослуховуванням гляньте удовідку.

  Тема Голодомору вперше була яскраво-трагічно розкрита в художніх творах українських письменників діаспори. Так уромані «Марія» (1934) Уласа Самчука вперше в українській літературі показана жахлива картина голодомору та трагедія роду. У той же час Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор, відтворює картину фізичного винищення сім'ї Катранників на Слобожанщині у романі «Жовтий князь» (1963).

  За радянської влади тема Голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Так, нещодавно були розшукані ненадруковані вірші Андрія Малишка^[83], написані ще в 1964 році, в яких згадується Голодомор:

  «

  ...Із тридцять третім голим роком, Голодно-голим та німим, Та тричі пухлим. Хай би з ним Поїли б кору і комору, Траву і шкуру, цвіль і міль, Та мерли б жовті, як з похміль, Без трун понесені із двору. Нізащо. Просто. Без вини.

  »

  Також у повісті Анатолія Дімарова «На коні і під конем» (розділ «Земляні млинці»), уперше опублікованій у 1973 році, міститься наступна згадка про Голодомор^[84]:

  «

  В ту страшну, голодну весну, коли й земля, здавалося, стогнала: «Їсти!», навіть діти не бавилися в свої звичайні ігри, а гралися в їжу. Випікали з чорної, розмоченої дощами землі пишні перепічки та млинці, варили з назбираних камінців галушки та вареники. Потім ходили одне до одного в гості, церемонно припрошуючи покуштувати багатих страв, розпускаючи неіснуючі ремінці на розбухлих від лободи та полови животах.

  »

  Також у своєму листі-памфлеті «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» відомий український письменник в еміграції Іван Багряний спочатку натякає на чисельні втрати у часи Голодомору, а потім й прямо говорить^[85]:

  «

  Візьміть Малу Радянську Енциклопедію видання 1940 року, розкрийте її на букву «у» і прочитайте в рубриці «УРСР», що там написано. Це документ. А написано там чорним по білому, хоч і дрібним друком, що Радянська Україна за переписом 1927 року мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 році, цебто по 12 роках... 28 мільйонів. Всього лише 28 мільйонів! Де ж ділися 4 мільйони людей проти 1927 року? А де дівся приріст, що за 12 років мав бути щонайменше 6-7 мільйонів? Разом це виносить яких понад десять мільйонів. Де ж вони ділися ці 10 мільйонів українського населення? Що з ними сталося в країні «цвітучого соціалізму»? В 1933 році більшовики організували штучно голод в Україні. Перед очима цілого світу українське селянство вимирало цілими селами й районами...

  »

  З початком Перебудови ця тема дедалі більше висвітлюється і в Україні (спочатку, несміливо, — радянській, відтак — у незалежній).

  Українськими композиторами створено вокально-оркестрові твори на тему Голодомору. Найвідомішим є реквієм «Панахида за померлими з голоду» Євгена Станковича на слова Дмитра Павличка (1993). Приблизно в той же час з'явилася «Дума про тридцять третій» для мішаного хору та солістів Геннадія Саська на вірші Михайла Ткача. Ораторія Олександра Яковчука на текст Василя Юхимовича «Тридцять третій» відзначається тим, що крім очевидного для твору такої тематики трагедійного звучання, в ній наявні і сатиричні мотиви, пародіювання бравурних радянських маршів.

  Про Голодомор було знято велику кількість фільмів і телепередач, найвідомішими з яких є^[86] (де не вказано країну-виробника, мається на увазі Україна):Незнаний Голод (1983, Канада)^[87], Жнива розпачу (1984, Канада), 33-й, свідчення очевидців (1989), Під знаком біди (1990), Великий злам (1993), Пієта(1993), Українська ніч (2002), Час темряви (2003), Голодомор 1932–1933 р.р. (2004, Угорщина), Великий Голод (2005)^[88], Тайна пропавшей переписи(2005, Росія), Голодомор. Технології геноциду (2005), Голодомор. Україна (2005), Голодомор. Україна ХХ століття, Жити заборонено, Радянська історія(2008, Латвія)

  Художні фільми

  • Голод — 33 (Україна, 1991)^[89],
  • Поводир (Україна, 2014)
  • Номер 44 (США, 2015)
  • Гіркий врожай (Канада, 2016)

  Вшанування пам'яті жертв

  

   

  Жалобний мітинг у День пам'яті жертв голодоморів. Михайлівська площа у Києві. 25 листопада 2006року

  Офіційне вшанування пам'яті жертв Голодомору, в тому числі, визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді. Так, починаючи з 1983 року, в столиці канадськоїпровінції Альберта місті Едмонтоні, в мерії міста щорічно проводиться відзначення річниці Голодомору. На офіційній частині заходу традиційно присутні мер міста й керівники провінції. Біля входу до мерії встановлений перший у світі пам'ятний знак на вшанування річниці Голодомору «Розірване кільце життя». У 1988 році Конгрес США, а в1989 році — Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33 років актом геноциду проти української нації.

  Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам'яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку».

  Найбільш монументальними серед пам'ятників жертвам Голодомору є меморіали у Києві та Харкові. Пам'ятники жертвам Голодомору встановлені також у Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Кіровограді, Луганську, Сумах,Черкасах, Коломиї та багатьох інших українських містах і селах. Закордоном пам'ятники встановлені у Едмонтоні,Калгарі, Вінніпегу та інших містах^[90]. Піднесення до Національного меморіалу пам'яті жертв Голодоморів символічних горщиків з зерном та свічками (лампадками), а також посадка кущів калини поблизу меморіалу є обов'язковим пунктом в протоколі офіційних візитів лідерів держав до Києва.

  

   

  Свічки і колоски як символ пам'яті

  До 80-х роковин Голодомору в Україні 1932–1933 років в Гарвардському університеті підготують спеціальний атлас, який дозволить відобразити масштаби трагедії на картах.^[91]

  Пам'ятники

  Докладніше: Пам'ятники жертвам Голодомору в Україні (1932—1933)

  Галерея

  • 

     «Засвіти свічку» біля пам'ятного знаку у столиці України — Києві

   
  • 

     Емблема жалобних днів за жертвами Голодомору

   
  • 

     Ювілейна монета на честь 75-ї річниці Голодомору

   
  • 

     Монумент у Києві

   
  • 

     Монумент у ОбуховіКиївської області

   
  • 

     Монумент уЛуганську

   
  • 

     Монумент у селіДовгалівка Вінницької обл.

   
  • 

     Меморіальний хрест у селі ДолотецькомуВінницької обл.

   
  • 

     Меморіал уВінніпезі

   
  • 

     Австралія Плакат художника Леоніда Денисенка з Австралії

   
  • 

     Пам'ятник Голодомору вЕдмонтоні, перший у світі

   
  • 

     Меморіал уВіндзор, Онтаріо

   
  • 

     Церква святого Андрія у Саут-Баунд-Брук. Збудована 1965року в пам'ять Голодомору в Україні.

   
  • 

     Жалобна хода в пам'ять жертв голодомору у Мюнхені

   
  • 

    Меморіал пам'яті жертв Голодомору в Україні 1932-33, Плянти, Старе Місто, Краків, Польща

  Див. також

  • План голоду
  • Великий голод в Ірландії
  • Голокост

  Виноски

  ↓ Показувати повністю

  1. Вгору↑ В. І. Марочко. ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с.: іл.
  2. Вгору↑ землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму іПівденної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР
  3. ↑ Перейти до:^а б в Володимир ВАСИЛЕНКО, професор, доктор юридичних наук Спроба з негідними засобами. Хто й навіщо прагне переглянути Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні»
  4. Вгору↑ Постанова апеляційного суду м. Києва у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках
  5. Вгору↑ Роман Якель «Тінь Голодомору над західними українцями»
  6. Вгору↑ Кримінальний Кодекс УРСР. Затверджений Центральним Виконавчим Комітетом Української ССР 8 червня 1927 р.
  7. Вгору↑ Уголовный кодекс РСФСР в редакции 1926 г(рос.)
  8. Вгору↑ «Государство против своего народа» Первая часть справочного издания «Черная книга коммунизма» Глава 8. Великий голод
  9. Вгору↑ Документи з історії голоду у фондах архівосховищ України: Джерелознавчий огляд
  10. Вгору↑ Вікторія Шаповал. ДЕМОГРАФІЧНІ НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОКІВ В УКРАЇНІ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ
  11. Вгору↑ Володимир В'ятрович. Олександра Радченко — репресована за пам'ять
  12. Вгору↑ Конвенція про геноцид, ухвалена ООН у 1948 р.
  13. Вгору↑ Унаслідок голоду у 1932-1934 роках померли 3,9 мільйона українців – дані дослідження. Радіо Свобода (Ukrainian). Процитовано 2015-11-26.
  14. Вгору↑ Статя «Даже имея закопанное зерно, опасавшиеся доноса селяне умирали от голода, так и не откопав своих запасов» на сайті газети«Факты и комментарии»
  15. Вгору↑ Апеляційний суд Києва назвав організаторів Голодомору 1932–1933 рр. Історичну справедливість відновлено
  16. Вгору↑ Голова СБУ назвав точну кількість жертв Голодомору
  17. Вгору↑ Стенограма прес-конференції «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винними в Голодоморі, присвоєння звання „Герой України“ Степанові Бандері та інші питання історичної спадщини України.»
  18. Вгору↑ «О пропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской эмиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольственными трудностями на Украине»
  19. Вгору↑ Голодомор: коли Україна й світ визнають правду? — Україна молода
  20. Вгору↑ Методичні рекомендації щодо проведення в навчальних закладах тематичних уроків, лекцій, виховних заходів «Голодомор 1932–1933 років в Україні»
  21. Вгору↑ Улянич, Володимир. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921–1933 роках. — К.: МАУП, 2004. — 84 с.
  22. Вгору↑ Краткий энциклопедический словарь — М.: «ООО Издательство АСТ», ООО «Издательство Астрель», 2002. — 1136 с
  23. ↑ Перейти до:^а б Ивницкий Н. А. Репрессивная политика советской власти в деревне (1928–1933 гг.) РАН. Ин-т рос. истории, Университет г. Торонто (Канада). — М., 2000. — 350 с. — Библиогр. в примеч. Указ. имен: с. 345–349
  24. ↑ Перейти до:^а б Інститут історії України НАНУ: Цей день в історії — 1932 рік
  25. Вгору↑ За спогадами віце-президента Академії наук вищої школи України Петра Масляка: «Мій рідний дядько Масляк Василь Андрійович, командир Червоної Армії, приїхав у 1933 році зДалекого Сходу у відпустку додому. На кордоні з Україною його зустріли «заградительные отряды». «На Украину нельзя. Давим хохлов», — засміявся старший, сприйнявши мого кирпатого й вилицюватого дядька за свого. Вищий чин і рішучий характер дозволили дядькові Андрію прорватися в Україну. Те, що побачив там він, людина, яка пройшла всю війну, не міг ніколи пізніше описати словами. У рідній УстивиціВеликобагачанського району люди їли людей! Навколо 12-тисячного козацького села Устивиці теж стояв «заградительный отряд». На запитання дядька-офіцера, коли знімуть військову облогу, угодований командир сказав: «Как сдохнет последний хохол»… Залишилося менше трьох тисяч осіб...».— 75 років тому мешканці двох полтавських сіл повстали проти радянської влади.
  26. Вгору↑ Джерело фотографіії «Жертви голоду на вулицях Харкова»
  27. Вгору↑ За Голодомор в Україні, посол Росії порадив українцям звернутися за вибаченнями до Грузії
  28. Вгору↑ Гунчак Тарас. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.— К.: Либідь, 1993.— С. 203.
  29. Вгору↑ В. І. Сергійчук. Голодомор 1932–1933 років як найвідчутніший удар у складовій геноциду українства.— Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20-21 листопада 2013 р./Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
  30. Вгору↑ Дзеркало тижня. № 46 (774) 28 листопада — 4 грудня 2009. «Тінь Голодомору над західними українцями». Автор: Роман Якель
  31. Вгору↑ Протест тов. Бессонова против выступления Гитлера. — Известия, 20 мая 1934 г. № 116 (5364)
  32. ↑ Перейти до:^а б Інститут історії НАНУ: Цей день в історії — 1933 рік
  33. Вгору↑ Прорив інформаційної блокади довкола Голодомору
  34. Вгору↑ Тим, хто вважає, що Голодомор "не був геноцидом"
  35. Вгору↑ Jacques Vallin, France Mesle, Serguei Adamets, Serhiy Pyrozhkov. (2009).The great famine: population losses in Ukraine. Demography and social economy 2 (12). с. 3–11.
  36. Вгору↑ Україна. Друга світова. Тільки цифри
  37. Вгору↑ Нове дослідження НАН України оцінило втрати від Голодомору у 4,5 мільйона осіб. Дзеркало тижня. 21.11.2013.
  38. Вгору↑ Голод — геноцид 1932–1933 років на території Миколаївщини. Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. — c. 104–116
  39. Вгору↑ Роман Якель. «Тінь Голодомору над західними українцями»
  40. Вгору↑ «Говорити про голод вважалось мало не контрреволюцією». Документи російських архівів про голод 1932–1933 рр. у СССР. Полит.ру. (рос.)
  41. Вгору↑ Экспорт зерна и голодомор (рос.)
  42. ↑ Перейти до:^а б в Голодомор в Україні — чого боїться Кремль?
  43. Вгору↑ Василенко В. Голодомор 1932–1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка. — К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2009. — 48 с. — ISBN 978-966-355-027-5
  44. Вгору↑ Росія шантажувала Азербайджан і інших через український Голодомор
  45. Вгору↑ 08BISHKEK1095, CANDID DISCUSSION WITH PRINCE ANDREW ON THE KYRGYZ: PLAYING THE GREAT GAME (BY EXTENSION THE AMERICANS TOO). WikiLeaks. 2008-10-29 12:12. Процитовано 2010-11-30.
  46. Вгору↑ В Азербайджані відхрестилися від російського шантажу
  47. Вгору↑ СБУ порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду // Радіо «Свобода», 25.05.2009 16:01
  48. Вгору↑ Справа про Голодомор нарешті дійшла до суду. Перше слухання почалося
  49. Вгору↑ Семеро лідерів Компартії СРСР визнано винними в організації Голодомору, — рішення суду
  50. Вгору↑ Повідомляє прес-служба Президента України Ющенко ініціює створення трибуналу над злочинами комунізму
  51. Вгору↑ Послание Президенту Украины В. А. Ющенко (kremlin.ru, 14.11.2008)(рос.)
  52. Вгору↑ В Росії книги про Голодомор прирівнюються до екстремізму
  53. Вгору↑ Ганна Трегуб (3 грудня 2013). Як домогтися справедливості.Тиждень.ua. Процитовано 14.09.2014.
  54. Вгору↑ Рафаель Лемкін: радянський геноцид в Україні (стаття 28 мовами) /Міжнародний благодійний Фонд «Україна 3000», в рамках програми «Уроки історії»; редактор Роман Сербин; упорядник Олеся Стасюк. — Київ :Майстерня книги, 2009. — 208 сторінок. — ISBN 978-966-2260-15-1, сторінка 21
  55. Вгору↑ Роман Сербин Рафаэль Лемкин об украинском геноциде(рос.)
  56. Вгору↑ Рафаэль Лемкин: Советский геноцид в Украине(рос.)
  57. Вгору↑ Кримінальний Кодекс УРСР. Затверджений Центральним Виконавчим Комітетом Української ССР 8 червня 1927 р.
  58. Вгору↑ Уголовный кодекс РСФСР в редакции 1926 г(рос.)
  59. Вгору↑ Причини голоду 1933 року в Україні-2
  60. ↑ Перейти до:^{а б в г д е ж и к л м н п р с т у} Країни, що визнали
  61. Вгору↑ Proposta d'acord relativa al 75è aniversari de l'Holodomor de 1932–1933(фр.)
  62. Вгору↑ Proposição: REQ-124/2007 CDHM (порт.)
  63. Вгору↑ Holocausto Ucraniano é lembrado no Congresso Nacional (порт.)
  64. ↑ Перейти до:^а б Encontro do Santo Padre com os Representantes da Política, Cultura, Ciência e Indústria (італ.)
  65. ↑ Перейти до:^а б Mensagem do Papa João Paulo II (італ.)
  66. Вгору↑ «Наша Украина»: Испания признала геноцидом Голодомор 1932-33 годов (рос.)
  67. Вгору↑ Resolução da Câmara dos Deputados da Itália (n.º 7/0038)
  68. Вгору↑ Risoluzioni in Commissione
  69. Вгору↑ Resolution Marks the 75th Anniversary of the Manmade Famine that Killed Millions of Ukrainians in 1932-33 (англ.)
  70. Вгору↑ Україна пам'ятає — світ визнає!
  71. Вгору↑ Закон України № 376-V. Про Голодомор 1932–1933 років в Україні
  72. Вгору↑ Голодомор 1932–1933 рр. як геноцид: прогалини у доказовій базі
  73. Вгору↑ Parliament recognises Ukrainian famine of 1930s as crime against humanity (англ.)
  74. Вгору↑ Європарламент визнав Голодомор злочином проти людства
  75. Вгору↑ Resolution 1723 (2010) Commemorating the victims of the Great Famine (Holodomor) in the former USSR
  76. Вгору↑ ПАРЄ відмовилася назвати Голодомор геноцидом
  77. Вгору↑ Послання Вселенського Патріарха Варфоломія І з нагоди 75-ї річниці Голодомору в Україні Всьому побожному українському народові!
  78. Вгору↑ УПЦ КП призывает украинцев почтить память жертв Голодомора 1932-33 годов (рос.)
  79. Вгору↑ УПЦ МП визнала Голодомор 1932-33 рр геноцидом — BBC
  80. Вгору↑ УАПЦ за вшанування жертв голодоморів спровокованих Москвою в Україні
  81. Вгору↑ Dmytro Horbachov, Fullest Expression of Pure feeling, Welcome to Ukraine, 1998, No 1.
  82. Вгору↑ Andrew Wilson, «The Ukrainians: Unexpected Nation», Yale University Press, 2002, ISBN 0-300-09309-8, p.144
  83. Вгору↑ Публікацію див.: Літературна Україна, 26 листопада 2009, № 39, с. 6.
  84. Вгору↑ Цит. за виданням: Дімаров А. А. На коні й під конем: Повість. — Харків: Фоліо, 2009. — С. 23
  85. Вгору↑ Багряний І. Тигролови: роман; Чому я не хочу вертатися до СРСР?: памфлет / Григорій Клочек. — Кіровоград: Стеопова Еллада, 2000. — 240 с.
  86. Вгору↑ Голодомор /документальні фільми, художні, передачі
  87. Вгору↑ Harvest_of_Despair.(Ukrainian_genocide).famine.avi
  88. Вгору↑ Великий Голод
  89. Вгору↑ Голод-33
  90. Вгору↑ Пам'ятники жертвам українського Голоду
  91. Вгору↑ У Гарварді видадуть атлас Голодомору

  Посилання та література

  Голодомор в Україні (1932—1933) на сестринських проектах Вікіпедії
  	Голодомор 1932-1933 у Вікісховищі ?

  Сайти та книги

  ↓ Показувати повністю

  • Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріали / Упоряд. Р. Я. Пиріг; НАН України. Ін-т історії України. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 1128 с.
  • Голодомор (1932—1933) — невідома українська трагедія; 2013. — 280с. — ISBN 978-989-8377-39-5
  • Страта голодом: Пер. з англ./ Семен Старів; За ред. Р.Доценка. Київ: Українознавство, 1997. −250 с.: іл. — ISBN 5-7770-0895-Х
  • Воля Олесь. Мор: Книга буття України. — К. : Кобза, 2002. — 1152с. — ISBN 966-8024-08-7.
  • Мартиролог жертв голодомору 1932–1933 років в Україні
  • Спецпроект про Голодомор української служби Бі-Бі-Сі
  • Геноцид українського народу. Спеціальний розділ офіційного веб-порталу Державного комітету архівів України
  • Бібліографія та анотований покажчик матеріалів про Голодомор (НТШ у Нью-Йорку)
  • Станіслав Кульчицький, Геннадій Єфіменко«Демографічні наслідки голодомору 1933 р. в Україні» + «Всесоюзний перепис 1937 р. в Україні: документи та матеріали»
  • Свідчення очевидців Голоду, Матеріали комісії конгресу США
  • Голодомор у хронологічних межах 1932–1933 рр.
  • «Уроки історії: Голодомор 1932-33 рр.»
  • «Голодомор в Україні 1932–1933 роки»
  • матеріали комісії Конгресу США по українському голоду 1932-33 років
  • книга Р. Конквеста «Жнива скорботи»
  • Українці Угорщини: Голодомор 32-33 років
  • Infoukes.com: The Artificial Famine/Genocide in Ukraine 1932-33
  • Голодомор на Чернігівщині 1932–1933 рр. мовою документів: Тематичний перелік / Упорядн.: Л. П. Коноваленко, А. В. Морозова, Н. М. Полетун. Ред. А. І. Неділя.
  • Громадський проект: Збір переказів очевидців та фото пам'ятних знаків.
  • О. Веселова «Пам'ять про жертви голоду-геноциду 1932–1933 років в Україні: смертність й ушанування загиблих» (у «Проблеми історії України: факти, судження, пошуки». Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 10)
  • В. Марочко. Голодомор 1932–1933 років в Україні: Хроніка / В.Марочко, О.Мовчан. — К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 294 с.ISBN 978-966-518-477-5
  • Л. Гриневич. Хроніка колективізації та Голодомору в Україні 1927–1933. Том I: Початок надзвичайних заходів. Голод 1928–1929 років. Книга 1. — К. : Критика, 2008. — 552 с.
  • В. Нікольський «Голодомор 1932–1933 рр. на Україні за матеріалами „Окремої папки“ Політбюро ЦК КП(б)У» (у «Проблеми історії України: факти, судження, пошуки». Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 12)
  • О. Веселова «Пам'ятні знаки і пам'ятники жертвам голоду-геноциду 1932–1933 років в Україні»(у «Проблеми історії України: факти, судження, пошуки». Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 13)
  • Геннадій Боряк «Інтернет-ресурси документально-публіцистичних матеріалів з проблеми Голодомору»
  • «Голодомор в Україні 1932–1933: Офіційні документи. Бібліографія публікацій джерел. Огляди джерел. Інтернет-ресурси» Державний комітет архівів України. — К., 2003 [компакт-диск]. (див. Зміст)
  • Сергійчук Володимир Іванович «Як нас морили голодом». На основі невідомих досі матеріалів з колишніх таємних архівів простежено геноцид українського народу в XX ст. Уперше в одному дослідженні мовою документів розповідається про три штучні голодомори, що були організовані в Україні, — 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років
  • Голодомор 1932-33 рр. у Херсонській області
  • Голодомор 1932–1933 років на Бериславщині
  • Голодомор 1932–1933 років у Голопристанському районі
  • Голодомор 1932–1933 років у Чаплинському районі
  • Звіт Державного архіву Львівської області про роботу з теми: «Голодомор 1932–1933 років в Україні» (2008 р.)
  • Василий Гроссман. «Все течет» (рос.) — ПовістьВасиля Гроссмана Перша згадка в художній літературі.
  • Офіційні фотодокументи з фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України
  • Українці Угорщини: Світлини
  • Веб-сторінка про історію Голодомору на Миколаївщині
  • B.А. Василенко В. Голодомор 1932–1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка. — К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2009. — 48 с. — К-2 [9(С2)25/В19.
  • Голодомор в Україні 1932–1933 рр.: Бібліогр. покажч./ Одес. держ. наук. б-ка ім. М. Горького; Ін-т історії НАН України; Фундація українознавчих студій Австралії. — О.; Л.: Вид-во М. П. Коць, 2001. — 654 с. — К-2 [9(С2)25/Г61].
  • Голодомор в Україні 1932–1933 років за документами Політичного архіву Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина/ Упоряд. А. І. Кудряченко. — К.: НІСД, 2008. — 336 с. — К-2 [9(С2)24/Г61].
  • Голодомор 1932–1933 років в Україні: причини, демографічні наслідки, правова оцінка: Матеріали міжнародної конференції (м. Київ, 25-26 вересня 2008 р.)/ Відп. ред. І. Р. Юхновський; Український інститут національної пам'яті. — К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2009. — 447 с. — К-2 [9(С2)25/Г61]nbsp;— Повість Василя ГроссманаПерша згадка в художній літературі.
  • Офіційні фотодокументи з фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України
  • Українці Угорщини: Світлини
  • Історія голодомору
  • Голодомор 1932–1933 років: Геноцид українського народу: Виставка/ Автори виставки: Д. Гетьман, І. Юхновський; Український ін-т національної пам'яті. — К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2008. — 48 с. — К-2 [9(С2)25/Г61].
  • Голодомор 1932–1933 років і Україні: злочин влади — трагедія народу: Документи і матеріали/ Упоряд. В. С. Лозицький, О. В. Бажан, С. І. Власенко та ін. — К.: «Ґенеза», 2008. — 504 с. — К-2 [9(С2)25/Г61].
  • Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене…»/ За заг. ред. Л. Івшиної. — К.: ЗАТ «Українська прес-група», 2008. — 672 с. — К-2 [9(С2)25/Д40].
  • Захаров Є. Чи можна кваліфікувати голодомор 1932–1933 років в Україні та на Кубані як геноцид?. — Х.: Права людини, 2008. — 48 с. — К-2 [9(С2)25/З-38].
  • Котляр Ю. В. Голодомори 1921–1923 рр. та 1932–1933 рр. на Півдні України: етнічний та міжнародний аспекти: Монографія/ Ю. В. Котляр, І. С. Міронова. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2008. — 204 с. — К-2 [9(С2)2/К73].
  • Кульчицький С. Голод 1932–1933 рр. в Україні як геноцид: мовою документів, очима свідків. — К.: Наш час, 2008. — 239 с. — К-2 [9(С2)25/К90].
  • Парламентські слухання щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932–1933 років: 12 лютого 2003 р./ За ред. Д. В. Табачника, О. О. Зінченка, Г. Й. Удовенка; Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. — К., 2003. — 203 с. — К-2 [9(С2)25/П18].
  • Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932–1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 604 с. — К-2 [9(С2)25/Р65].
  • Руденко Р. Г. Драматична і трагічна історія голодомору 1932–1933 рр. в Україні: Монографія. — Х.: ХНЕУ, 2009. — 92 с. — К-2 [9(С2)25/Р83].
  • Таугер М. Голод, голодомор, геноцид: Голод, сельское хозяйство и советская сельскохозяйственная политика. — Пер. с англ. — К.: Еженедельник «2000»: Изд-во «Довіра», 2008. — 427 с. — К-2 [9(С2)25/Т23].
  • Трагедія голодомору в Україні 1932–1933 рр. у пам'яті народній: Матеріали науково-практичної конференції (м. Харків, 22 листопада 2007 р.)/ Відп. за вип. П. Є. Минко. — Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2008. — 188 с. — К-2 [9(С2)24/Т65].
  • Хмельковський Л. 136 призвідців Голодомору. — Л.: «Свічадо», 2009. — 136 с. — К-2 [9(С2)25/Х65].
  • Цвілюк С. А. Трагедія нескореної нації: Монографія. — 2-ге вид., доп. — О.: «Астропринт», 2008. — 264 с. — К-2 [9(С2)25/Ц28].
  • Улянич, Володимир. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921–1933 роках. — К.: МАУП, 2004. — 84 с.
  • Голодомор: факти, статистика
  • «Государство против своего народа» Первая часть справочного издания «Черная книга коммунизма» Глава 8. Великий голод
  • Інститут історії НАНУ: Цей день в історії
  • Тема «Голодомор» на сайті «Історична правда»
  • Вадим Золотарьов, Начальницький склад НКВС УСРР У середині 30-х рр.
  • Порятунок у годину смерті
  • Громадський комітет із вшанування пам'ятті жертв Голодомору. Офіційний сайт. Вересень 2013 (оновлено)

  Статті та окремі дослідження

  • Статті Станіслава Кульчицького
    • «Скільки нас загинуло від Голодомору 1933 року?»
    • «Демографічні втрати України В ХХ столітті»
    • «Причини голоду 1933 року в Україні. По сторінках однієї призабутої книги»
    • «Причини голоду 1933 року В Україні-2»
    • «Чому Сталін нас нищив?» (ч. 1), (ч. 2), (ч. 3), (ч. 4), (ч. 5), (ч. 6)
    • «Чи був Голодомор 1933 р. геноцидом?» 20.09.2006 (ч. 1), (ч. 2), (ч. 3),
    • Демографічні наслідки голодомору 1933 р. в Україні
    • «Чорні дошки» Голодомору — економічний метод знищення громадян УРСР (СПИСОК) Георгій Папакін, Українській інститут національної пам'яті
    • Два обличчя терору. Про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні у порівнянні з голодом 1932–1933 рр. у СРСР
  • Статті Юрія Шаповала
    • «Голод 1932-33 років в Україні: що ми знаємо про нього сьогодні?»
  • Ален Безансон: «Існують дві перешкоди для остаточного формування української нації — давній дефіцит ЕЛІТИ і старанно культивований Росією розбрат усередині українського народу» (Діалог з Тарасом Марусиком)
  • Петро Вознюк «Повернення правди про „Великий голод“ в Україні. Як попередження і пересторога для світової спільноти»
  • В'ячеслав Давиденко. Сорокоріччя Великого Голоду 1932-33 р.
  • Андреа Граціозі «Концепція постгеноцидного суспільства Джеймса Мейса встановлює порядок денний на майбутнє» (Діалог з Ігорем Сюндюковим)
  • Джеймс Мейс «Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 рр.)»
  • В. І. Марочко. Сучасна зарубіжна історіографія голоду 1932–1933 рр. в Україні: нова чи стара інтерпретація? (pdf)
  • Тимоті Снайдер, професор Єльського університету: «Янукович заперечує Голодомор як акцію, спрямовану проти українців. Але це було саме так» (укр.)
  • Георгій Касьянов. «Danse macabre: голод 1932–1933 років у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті — початок 2000-х)» (2010). уривки з книги
  • Коваль Р. Селянські рухи напередодні Голодомору
  • Микола Воротиленко: Голодомор в Україні мовою фактів
  • Нестор-літописець Голодомору // «Історична правда», 21 листопада 2014
  • Н. Левчук (Київ, Україна), Т. Боряк (Київ, Україна), О. Воловина (Чапел-Гілл, США), О. Рудницький (Київ, Україна), А. Ковбасюк (Київ, Україна). Втрати міського й сільського населення України внаслідок Голодомору 1932–1934 рр.: нові оцінки // Український історичний журнал, № 4 (523) за липень-серпень 2015. — С. 84-112. — ISSN 0130-5247
  • Полеміка:
    • Валерій Солдатенко «Голодний тридцять третій суб'єктивні думки про об'єктивні процеси»
      • Ігор Гирич «Чи був планованим голод 1933 року, або коли вже українці перестануть бути жертвами обставин?»
        • Віктор Бідненко «Коли за деревами не видно лісу»
    • Михайло Білецький. «Світ повинен це пам'ятати (Про юридичну кваліфікацію Голодомору)»
      • Євген Зарудний «Деконструкція геноциду?»
    • Дмитро Полюхович Точка зору: Голодомор як акт творіння «гомо совєтікус»
  • Дмитро Каневський Чи отримає Україна компенсацію за Голодомор від Росії?
  • Іван-Павло Химка: Скільки людей загинуло під час Голоду і чому це важливо?
  • Тетяна Боряк. Продовольча допомога Кремля як інструмент голодомору в Україні.
  • Голодомор в Україні 1932–1933 років на сайті газети «Факты и комментарии» в статті «Даже имея закопанное зерно, опасавшиеся доноса селяне умирали от голода, так и не откопав своих запасов»
  • Свідчення:
    • «„Я бачила Голодомор 1933-го“»
    • «Голодомор 1932–1933 років: спогади очевидців»
    • «Діти 1933-го року»
    • Некоторые мазки-воспоминания о Голодоморе

  Англійською мовою

  • Ukrainian Genocide Famine Foundation USA
  • Andrew Gregorovich BLACK FAMINE IN UKRAINE 1932-33
  • HOLODOMOR The Forgiven Holocaust of 1932-33
  • Ukrainian Famine
  • Ukrainian Famine 1932–1933 I will remember
  • Democide in the Soviet Union 62 million people killed
  • The Great Famine of 1932-l933 in Ukraine: a presentation at Penn State University
  • Alexander Motyl's SWEET SNOW, a novel of the Ukrainian famine of 1933.
  • Stanislav KULCHYTSKY Why did Stalin exterminate the Ukrainians?

  Іншими мовами

  ↓ Показувати повністю

  Ammende, Ewald, "Human life in Russia, (Cleveland: J.T. Zubal, 1984), Reprint, Originally published: London, England: Allen & Unwin, 1936. «The Black Deeds of the Kremlin: a white book», S.O. Pidhainy, Editor-In-Chief, (Toronto: Ukrainian Association of Victims of Russian-Communist Terror, 1953), (Vol. 1 Book of testimonies. Vol. 2. The Great Famine in Ukraine in 1932–1933). Conquest, Robert, «The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror — Famine», (Edmonton: The University of Alberta Press in Association with the Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986). Davies, R.W., «The Socialist offensive: the collectivization of Soviet agrilculture, 1929–1930», (London: Macmillan, 1980). «Der ukrainische Hunger-Holocaust: Stalins verschwiegener Volkermond 1932/33 an 7 Millionen ukrainischen Bauern im Spiegel geheimgehaltener Akten des deutschen Auswartigen Amtes», (Sonnebuhl: H. Wild, 1988), By Dmytro Zlepko. [eine Dokumentation, herausgegeben und eingeleitet von Dmytro Zlepko]. Dolot, Miron, «Execution by Hunger: The Hidden Holocaust, a survivor's account of the Famine of 1932–1933 in Ukraine», (New York City: W.W. Norton & Company Inc., 1985). Dolot, Miron, «Who killed them and why?: in remembrance of those killed in the Famine of 1932–1933 in Ukraine», (Cambridge, Mass: Harvard University, Ukrainian Studies Fund, 1984). Dushnyk, Walter, «50 years ago: the famine holocaust in Ukraine», (New York: Toronto: World Congress of Free Ukrainians, 1983). «Famine in the Soviet Ukraine 1932–1933: a memorial exhibition», Widener Library, Harvard University, prepared by Oksana Procyk, Leonid Heretz, James E. Mace. — (Cambridge, Mass: Harvard College Library, distributed by Harvard University Press, 1986). «Famine in Ukraine 1932-33», edited by Roman Serbyn and Bohdan Krawchenko, — (Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986). [Selected papers from a conference held at the Universite du Quebec a Montreal in 1983). «The Great Famine in Ukraine: the unknown holocaust: in solemn observance of the Ukrainian famine of 1932–1933», (Compiled and edited by the editors of the Ukrainian Weekly [Roma Hadzewycz, George B. Zarycky, Martha Kolomayets] Jersey City, N.J.: Ukrainian National Association, 1983). Gregorovich, Andrew, «Black Famine in Ukraine 1932-33: A Struggle for Existence», FORUM: A Ukrainian Review, No. 24, (Scranton: Ukrainian Workingmen's Association, 1974). Halii, Mykola, «Organized famine in Ukraine, 1932–1933», (Chicago: Ukrainian Research and Information Institute, 1963). «Holod na Ukraini, 1932–1933: vybrani statti», uporiadkuvala Nadiia Karatnyts'ka, (New York: Suchasnist', 1985). Hlushanytsia, Pavlo, "Tretia svitova viina Pavla Hlushanytsi == The third world war of Pavlo Hlushanytsia, translated by Vera Moroz, (Toronto: Anabasis Magazine, 1986). [Bilingual edition in Ukrainian and English]. «Holod 1932-33 rokiv na Ukraini: ochyma istorykiv, movoij dokumentiv», (Kyiv: Vydavnytstvo politychnoyi literatury Ukrainy, 1990). Hryshko, Vasyl, «Ukrains'kyi 'Holokast', 1933», (New York: DOBRUS; Toronto: SUZHERO, 1978). Hryshko, Vasyl, «The Ukrainian Holocaust of 1933», Edited and translated by Marco Carynnyk, (Toronto: Bahrianyi Foundation, SUZHERO, DOBRUS, 1983). «International Commission of Inquiry into the 1932-33 Famine in Ukraine, Proceedings [transcript]», May 23-27, 1988, Brussels, Belgium, [Jakob W.F. Sundberg, President; Legal Counsel, World Congress of Free Ukrainians: John Sopinka, Alexandra Chyczij; Legal Council for the Commission, Ian A. Hunter, 1988. «International Commission of Inquiry into the 1932-33 Famine in Ukraine. Proceedings [transcript]», October 21 — November 5, 1988, New York City, [Jakob W.F. Sundberg, President; Counsel for the Petitioner, William Liber; General Counsel, Ian A. Hunter], 1988. «International Commission of Inquiry into the 1932–1933 Famine in Ukraine. Final report», [Jacob W.F. Sundberg, President], 1990. [Proceedings of the International Commission of Inquiry and its Final report are in typescript, contained in 6 vols. Copies available from the World Congress of Free Ukrainians, Toronto]. Kalynyk, Oleksa, «Communism, the enemy of mankind: documents about the methods and practise of Russian Bolshevik occupation in Ukraine», (London, England: The Ukrainian Youth Association in Great Britain, 1955). Klady, Leonard, «Famine Film „Harvest of Despair“», FORUM: A Ukrainian Review, No. 61, Spring 1985, (Scranton: Ukrainian Fraternal Association, 1985). «Kolektyvizatsia і Holod na Ukraini 1929–1933: Zbirnyk documentiv і materialiv», Z.M. Mychailycenko, E.P. Shatalina, S.V. Kulcycky, eds., (Kyiv: Naukova Dumka, 1992).

  Kostiuk, Hryhory, «Stalinist rule in Ukraine: a study of the decade of mass terror, 1929–1939», (Munich: Institut zur Erforschung der UdSSSR, 1960). Kovalenko, L.B. & Maniak, B.A., eds., «Holod 33: Narodna knyha-memorial», (Kyiv: Radians'kyj pys'mennyk, 1991). Krawchenko, Bohdan, «Social change and national consciouness in twentieth-century Ukraine», (Basingstoke: Macmillan in association with St. Anthony's College, Oxford, 1985). «Lettere da Kharkov: la carestia in Ucraina e nel Caucaso del Nord nei rapporti dei diplomatici italiani, 1932-33», a cura di Andrea Graziosi, (Torino: Einaudi, 1991). Mace, James E., «Communism and the dilemma of national liberation: national communism in Soviet Ukraine, 1918–1933», (Cambridge, Mass.: Distributed by Harvard University Press for the Ukrainian Research Institute and the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S., 1983). Makohon, P., «Svidok: Spohady pro 33-ho», (Toronto: Anabasis Magazine, 1983). Martchenko, Borys, «La famine-genocide en Ukraine: 1932–1933», (Paris: Publications de l'Est europeen, 1983). Marunchak, Mykhailo H., "Natsiia v botot'bi za svoie isnuvannia: 1932 і 1933 v Ukraini і diiaspori, (Winnipeg: Nakl. Ukrains'koi vil'noi akademii nauk v Kanadi, 1985). «Memorial», compiled by Lubomyr Y. Luciuk and Alexandra Chyczij; translated into English by Marco Carynnyk, (Toronto: Published by Kashtan Press for Canadian Friends of «Memorial», 1989). [Bilingual edition in Ukrainian and English. this is a selection of resolutions, aims and objectives, and other documents, pertaining to the activities of the «memorial» Society in Ukraine]. Mishchenko, Oleksandr, «Bezkrovna viina: knyha svidchen'», (Kyiv: Molod', 1991). Oleksiw, Stephen, «The agony of a nation: the great man-made famine in Ukraine, 1932–1933», (London: The National Committee to Commemorate the 50th Anniversary of the Artificial Famine in Ukraine, 1932–1933, 1983). «Pavel P. Postyshev, envoy of Moscow in Ukraine 1933–1934», [selected newspaper articles, documents, and sections in books], (Toronto: World Congress of Free Ukrainians, Secretariat, [1988]), (The 1932-33 Famine in Ukraine research documentation. Pidnayny, Alexandra, «A bibliography of the great famine in Ukraine, 1932–1933», (Toronto: New Review Books, 1975). Pravoberezhnyi, Fedir, «8,000,000: 1933-i rik na Ukraini», (Winnipeg: Kultura і osvita, 1951). Senyshyn, Halyna, «Bibliohrafia holody v Ukraini 1932–1933», (Ottawa: Montreal: UMMAN, 1983). Roman Serbyn and Bohdan Krawchenko, Famine in Ukraine 1932–1933, 1986, ISBN 0-920862-43-8. Solovei, Dmytro, «The Golgotha of Ukraine: eye-witness accounts of the famine in Ukraine», compiled by Dmytro Soloviy, (New York: Ukrainian Congress Committee of America, 1953). Stradnyk, Petro, «Pravda pro soviets'ku vladu v Ukraini», (New York: N. Chyhyryns'kyi, 1972). Taylor, S.J., «Stalin's apologist: Walter Duranty, the New York Time's man in Moscow», (New York: Oxford University Press, 1990). «The Foreign Office and the famine: British documents on Ukraine and the great famine of 1932–1933», edited by Marco Carynnyk, Lubomyr Y. Luciuk and Bohdan Kor. «The man-made famine in Ukraine», — (Washington D.C.: American Enterprise Institute for Public Policy Research, 1984). [Seminar. Participants: Robert Conquest, Dana Dalrymple, James Mace, Michael Nowak]. United States, «Commission on the Ukraine Famine. Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: report to Congress / Commission on the Ukraine Famine», [Daniel E. Mica, Chairman; James E. Mace, Staff Director]. — (Washington D.C.: U.S. G.P.O.: For sale by the Supt. of Docs, U.S. G.P.O., 1988), (Dhipping list: 88-521-P). United States, «Commission on the Ukrainian Famine. Oral history project of the Commission on the Ukraine Famine», James E. Mace and Leonid Heretz, eds. (Washington, D.C.: Supt. of Docs, U.S. G.P.O., 1990). «Velykyi holod v Ukraini, 1932-33: zbirnyk svidchen', spohadiv, dopovidiv ta stattiv, vyholoshenykh ta drukovanykh v 1983 rotsi na vidznachennia 50-littia holodu v Ukraini — The Great Famine in Ukraine 1932–1933: a collection of memoirs, speeches amd essays prepared in 1983 in commemoration of the 50th anniversary of the Famine in Ukraine during 1932-33», [Publication Committee members: V. Rudenko, T. Khokhitva, P. Makohon, F. Podopryhora], (Toronto: Ukrains'ke Pravoslavne Bratstvo Sv. Volodymyra, 1988), [Billingual edition in Ukrainian and English]. Verbyts'kyi, M., «Naibil'shyi zlochyn Kremlia: zaplianovanyi shtuchnyi holod v Ukraini 1932–1933 rokiv», (London, England: DOBRUS, 1952). Voropai, Oleksa, «V deviatim kruzi», (London, England: Sum, 1953). Voropai, Oleksa, « The Ninth Circle: In Commemoration of the Victims of the Famine of 1933», Olexa Woropay; edited with an introduction by James E. Mace, (Cambridge, Mass.: Harvard University, Ukrainian Studies Fund, 1983).